Нiчого особливого (на украинском языке) - Ю Сафронов

Сафронов Ю

Нiчого особливого (на украинском языке)

Сафронов Юрий Павлович

Нiчого особливого

Ранок випав чудовий. Анiнайменшого вiтерця. Море спокiйно погойдувалось. Першi променi сонця пiдмалювали краєчки хмар у золотий колiр.

Човен плив по спокiйнiй водi майже безшелесно. Тихо поскрипували кочети.

У човнi було троє: професор-iхтiолог Поляков, бухгалтер Никодимов та iнженер Берданов. Вони любили плавати пiд водою Це захоплення й рибальство зблизили їх.

Коли човен вiдплив вiд берега, залишивши далеко позаду поодиноких купальникiв, Берданов одягнув маску. Вiн натяг на ноги темно-зеленi ласти, взяв у руки рушницю i, намагаючись не зчиняти шуму, спустився в воду. Друзям було видно, як упевнено вiн тримається пiд водою. Ось вiн помiтив здобич i зник у глибинi. Минуло декiлька секунд, i Берданов з'явився на поверхнi, тримаючи в руках забиту кефаль. Вiн кинув рибу через борт i, залiзши в човен, зняв маску.

- Великий косяк кефалi. Пiшов туди,- вiн показав рукою у вiдкрите море.

Налягли на весла Десь далеко в небi почувся характерний звук реактивного лiтака. Всi троє, мов по командi, глянули вгору, але нiчого не побачили

- Де ж вiн? - здивувався Берданов, прислухаючись до свисту реактивних двигунiв, що все наростав.

- Бачу! - зрадiв Никодимов, показуючи рукою в небо. - Дивiться туди, лiвiше!

Справдi, в небi показалась невелика срiбна цятка. Вона поступово збiльшувалась. Скоро можна було розрiзнити обриси лiтака. Вiн швидко знижувався Лiтак дивної форми, з довгими трикутними крилами падав хвостом уперед. З двигунiв, розташованих у фюзеляжi, зрiдка вилiтали клуби диму. Почулось кiлька рiзких вихлопiв.

- Катастрофа! - вигукнув Никодимов, пiдхоплюючись на ноги. Вiд рiзкого поштовху човен захитався.- Вiн падає просто на нас!

Це враження виявилось обманливим. Лiтак знаходився над морем досить далеко вiд човна. Вiн наблизився до поверхнi води i на мить завмер у повiтрi. Очевидно, екiпаж лiтака намагався витиснути з двигунiв усю їхню потужнiсть, щоб запобiгти катастрофi. Двигуни вiдчайдушно ревли, спiнюючи струменями вихлопних газiв гладеньку поверхню моря. Вода фонтанами злiтала й розсипалася на всi боки. Здавалося, море кипить навколо повiтряного гiганта. Тепер над поверхнею води було видно лише половину його велетенського фюзеляжу.

[Image06.tif]

Зненацька на лiтаку заревла сирена. Одразу ж припинили роботу двигуни, i лiтак пiрнув у воду. Море, лiниво хлюпнувши бiлими гребенями високих хвиль, проковтнуло його. На поверхнi зосталось лише гiгантське коло бiлої пiни, що, мов саваном, накрила мiсце катастрофи.

- Мерщiй туди! - заспiшив Поляков. - Треба рятувати екiпаж. Можливо, вони зумiють залишити лiтак!

Човен помчав уперед. Вiд мiсця загибелi лiтака друзiв вiдокремлювало декiлька кiлометрiв. Сидячи на кормi, Поляков уважно вдивлявся в далечiнь, намагаючись помiтити на поверхнi людей. Але марно! Лише кiлька разiв пiдряд море знову спiнилось: з-пiд води виривались бульбашки повiтря.

- Дивно. Дуже дивно... - пробурмотiв Поляков.

- Що саме? - спитав Берданов.

- Мене вразив незвичайний вигляд затонулого лiтака. До самого хвоста трикутне крило. Небаченi розмiри. Величезна потужнiсть двигунiв, якi тримали його вертикально над водою. Ця дивна посадка хвостом уперед...

- Посадка? - перепитав Никодимов. - Але ж вiн упав, а не робив посадку.

- Можливо. А може, й нi. Був би я фантастом, я сказав би, що це не лiтак...

- А що ж?

- Швидше вiн схожий на космiчний ракетоплан. I зроблений вiн, я гадаю, не в нас, на земнiй кулi, а на iншiй планетi. Можливо, на Марсi...

Човен пiдiйшов до мiсця, де впав лiтак, лише хвилин через сорок. Усi понагинались через борт, уважно вдивляючись у воду. Двигуни лiтака здiйняли хмари мулу, пiску i шматкiв водоростей. Де-не-де на поверхнi погойдувались прозоро-голубi медузи й оглушенi рибини.

- Нiчого не бачу, - розчаровано сказав Берданов, оглядаючись по боках. - Нi лiтака, нi людей.

- Доведеться пiрнати, - мовив Поляков. - Можливо, внизу що-небудь побачимо.

Вiн швидко натяг маску, рушницю i занурився в воду.

Далеко внизу крiзь каламутну товщу води просвiчували темнi валуни дна. Вгорi, зовсiм поряд, бовванiло червоне днище човна i частина зануреної в воду лопатi весла. Поверхня води здавалася срiбною, вона вiдбивала зануренi в воду предмети, мов дзеркало.

Просто перед собою Поляков побачив самотню велику кефаль. Здавалося, що рибина зовсiм не рухала плавцями i воднораз пливла досить швидко, зрiдка змiнюючи напрямок.

Раптом кефаль кинулася спочатку вправо, потiм влiво i пiрнула вглиб. Слiдом за нею дуже швидко промчало велике чорне тiло. На спинi цього гiганта, що проплив зовсiм поряд, Поляков устиг помiтити високий вертикальний плавець.

"Акула!" - промайнуло в його головi.

Хижачка кинулась навздогiн кефалi i тут же догнала її. Поляков побачив, як на мить розкрилась i стулилась її здоровенна паща. Все сталося за якiсь частки секунди. Кров похолола в його жилах, коли риба повернулась до нього мордою. Акула-молот! Один з найбiльших пiдводних хижакiв! Чи ж йому, iхтiологовi, не впiзнати її!.. Вiд голови в обидва боки йшов характерний горизонтальний виступ. Позад голови на тулубi двоє великих вирячених очей. Зненацька вони спалахнули зеленкуватим котячим свiтлом. Жах охопив Полякова. Вiдчайдушно перебираючи ластами, вiн метнувся до поверхнi.

Задихаючись, не в змозi вимовити й слова, вiн тiльки показував рукою у воду Берданову й Никодимову, якi тягли його в човен.

- Акула-молот! - не сказав, а видихнув вiн, зриваючи маску.

- Не може бути! Вони не водяться в Чорному морi! - встиг тiльки крикнути Берданов, як на поверхнi води, поряд з човном, з'явився гострий плавець i частина спини гiгантської риби.

Наляканий Никодимов вiдсахнувся до другого борту. Човен дуже загойдався. Акула зробила навколо нього коло, потiм друге, третє...

- Подивiться на її хвiст! - прошепотiв Поляков. - Це не акула. В акул вертикальнi хвости, а в цiєї горизонтальний, мов у китових.

- Так що ж це?

- Не знаю... Дивно...

Тим часом химерна iстота й далi монотонно описувала кола, наче й не збиралася нападати на човен. її мокрий плавець, що виступав iз води, вiдсвiчував рожевуватим свiтлом. Поляков раптом схопив Берданова за руку.

- Менi здається, це не жива iстота...

- Що-о?

- Придивiться уважнiше...

Плавцi i хвiст величезної схожої на веретено iстоти були зовсiм нерухомi. Вони завмерли в одному положеннi. Годi було зрозумiти, як пересувається чудовисько. Нахилившись до води, Поляков почув ледве вловимий шум, нiби поряд iз човном працював невеликий моторчик.

- Чуєте? Ця штуковина звiдти...

- Звiдки?

- З марсiянської ракети, яка сiла в морi.

- Ну, це ви вже занадто!