ЯБЛОКО - Сергей Сингалевич

І тут же з вуст активістів «майдану» чути: «Євросоюз допоможе нам модернізувати енергозатратне комунальне господарство…». З вуст обкраденого населення чути шаблони на тему «енергоємності вітчизняного виробництва порівняно із європейськими» як начеб-то головної складової «неконкурентоздатності вітчизняних товарів». Дорожнеча квартир у містах зумовлена значною вартістю проектно-вишукувальних робіт та будівельної техніки і обладнання. Адже диктатором ціни є прибуток.

То чи може диктатор піклуватися про народ. В чому ж вина В.Януковича, якого «обирали» аби «турбувався» про людей. Світові «вчителі» бізнесу та «промоутери» через безліч «тренінгів» всі ці роки нам нав’язують культ особистості. Але завжди добробут одного затьмарював очі більшості. І нинішній «майдан» це підтверджує. То може настав час виявити піклування самих про себе поставивши на конвеєр новітнє житлове хутірське будівництво на селі із реконструкцією транспортних засобів для громадських перевезень. Якщо Ахмєтов і К. здатні мати власний залізничний товарний парк для експорту енергоносіїв за кордон, то чому б громаді не відновити чудові угорські «Рути» у вигляді електро-дизельпоїздів! Ретельна розробка проекту потребує значних наукових, творчих та комерційних зусиль, які потребують оплати. Піклування про себе, про своїх дітей і онуків, коли чужих дітей нема, значно скорочує витрати, необхідні для кредитування. А такий підхід дає можливість очікування допомоги з боку держави, якщо в цьому виникне потреба. Та перш за все декілька нотаток про допомогу Україні від Євросоюзу та США:

Лампа розжарювання, створена винахідником Едісоном два століття тому, світить ще й досі (у музеї). Сполучені Штати нав’язали Євросоюзу (й Світові) обмежений її ресурс, тобто вона за технологією має перегоріти після тисячі годин роботи. Тож не дивно що два французьких частотних перетворювача для італійських електродвигунів німецьких відцентрових насосів на очисних спорудах Івано-Франківського КП «Водоекотехпром» одночасно вийшли з ладу, щойно закінчилася їхня шестилітня гарантія (вийшла з ладу одна японська мікросхема, придбати яку дорожче, ніж закупити нові два Сименси, чи ті ж Шнайдери). Адже виріб, що має шестилітню гарантію, на час відмови вже знятий з виробництва, і його мікросхеми – теж. Тож піклування Євросоюзу про добробут українців виявиться звичайнісіньким ярмом (чи то зашморгом): кредитний транш передбачає закупівлю комплексу європейського обладнання, то ж погашення боргу постійно вимагатиме його зростання і при цьому свідомо демонтуються надійні новосибірські високовольтні електродвигуни й велико-лукські насоси, ресурс яких перевищує 25 років. То чи варта цього 30% економія електроенергії та шалений ріст цін на комунальні послуги.

Новітні світові досягнення у вигляді надяскравих світлодіодів затьмарили очі вітчизняним розробникам, що прагнуть відновлення промислового виробництва в Україні та створення нових робочих місць, віддаючи ледь зароблені кошти малим підприємствам за розробку конструкторської документації. І при цьому знову ступають на «ті ж граблі». Відомо, що для очей людини найкраще підходить джерело світла, спектр хвиль якого ближчий до сонячного (для читання друкованих книжок чи підручників). Користування дисплеями чи моніторами погіршує зір людини, особливо дитини. Холодне світло більш сприятливе для освітлення робочого місця, побутових приміщень, сходів. Таке світло дає люмінесцентна лампа чи надяскравий світлодіод. Різниця начебто незначна: реалізація продукції на імпортній елементній базі чи вітчизняній. Мініатюризація акумуляторів тут ні до чого. Гарні акумулятори роблять у Луганську, не гірші імпортним безнакальні лампи може робити Полтавський завод газорозрядних ламп. То може конструктор український нарешті почне думати про споживачів, про нас з Вами, ніж втягувати нас же в нову кабалу. Адже для активного продажу за кордон потрібен сертифікат походження: чи складові власні чи покупні, чим заздалегідь створюються проблеми патентування промислових взірців, як передумови продажу.

Усталена практика самобудов на селі як правило виконується без проектів, поступово: фунтамент і коробка хати, реконструкція чи добудова, газифікація, колодязь, господарські споруди і т.п. То ж не дивно, що 95% сіл не мають ні каналізації, ні водопроводу, при високій трудомісткості присадибних господарств, а в решті – нижчий рівень життя. Проект, зроблений за окремим замовленням, сам по собі дорогий, та ще й нав’язує замовнику, як правило, дорогі матеріали, технології, обладнання. За гроші піклування не буває. За результатами глибокого аналізу традицій українців від заходу до сходу комуністами Івано-Франківського осередку «забороненої» КПУ розроблено ескізний проект «Хутора комплексної забудови» із трьох 15-квартирних автономних будинків для комфортного проживання сімей декількох поколінь, що оснащені і власним водопроводом, і гарячим водозабезпеченням, і теплом, освітленням, ліфтами, зимнім садом і оранжереєю, коморами і виробничими майстернями, світлицями і класами для дитячої творчості, гаражем на 15 мікроавтобусів та 40 автомобілів, де не використовується природній газ, а лінії електромережі передбачають використовувати як «гарячий» резерв. До комплексу входить автоматизована мініферма на 45-дійних корів та міні-завод про переробці 1000 кг молока за добу у пастеризоване молоко, масло, сметану, сир м’який і твердий, кисломолочні вироби для потреб мешканців хутора із чисельністю до 700 чоловік. Собівартість квартири із 12-ти кімнат по 20 кв.м. з чотирма лоджіями, трьох ванних кімнат із туалетами, сауною, кухнею та холу із секторами для спільного відпочинку чи спортивних ігор (більярд чи настільний теніс) та тренажерів за ринковими розрахунками сягає 3 мільйонів гривень (за існуючими в Україні розцінками) і потребує довгострокового кредитування усіх дорослих членів родини, сім’ї, та спільними зусиллями громад, студентів чи науковців, промисловців та конструкторів завершений проект може і має стати доступним для заселення кожної української сім'ї. Проект захищений трьома Патентами України на корисні моделі, чим забезпечуються гарантії експорту будівельних конструкцій і обладнання хутора. Серійна забудова хуторів забезпечить відновлення вітчизняної промисловості, створить робочі місця у місті та на селі, дасть поштовх для розвитку сімейного та громадського електротранспорту.

Політична і економічна криза мине. Мрії стануть реальністю, як піклуватися про себе ми будемо самі, а не хтось там за кордоном. Коли перш ніж закласти у проект імпортний елемент, чи то вікно, чи водяний кран, ретельно подумаєш і про його надійність, і про доцільність, і про економію, і про власного виробника, і про перспективу. А коли піклування адресується кожному, то нема й заздрощів, при всьому розмаїтті убранства родинних квартир, адже внутрішнє оздоблення квартир – мобільне, і житловий простір кожна сім’я відтворює собі сама, чим мав би формуватися особистісний колорит сімейного світосприйняття, як джерело виховання наступних поколінь.

ЗАРОБІТЧАНСТВО

(рішення мовної проблеми в Україні прийшло саме по собі)

З розмови із палким захисником української мови:

«… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…, а то й всі чотири, як батько в бігах».

Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Замість розмов про любов, треба кохати і вчити дітей вмінню відчувати це високе почуття. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. І піклуючись про любу дитину ніколи не вдягнеш її у «памперс» і подбаєш, щоб вона і інші довкола мали б краще майбутнє. Адже все, що зараз продається в Україні розроблено українцями і їх братами у часи УРСР, коли підлітки майстрували і креслили, дівчата винаходили нові моделі вбрання чи дитячої іграшки. Та «занавіс» обрушили, не можна весь час сидіти за частоколом паркана…

Ототожнення українцями Галичини себе як прямих нащадків Київської Русі, з презирством висловлюючись про молодий вік Московії не вартує особливої уваги, бо в таких випадках, за чванливою зверхністю криється проста недалекоглядність. Нащадки Київської Русі живуть і в Росії, і в Білорусі. І в кожній з цих країн за довгі століття утворилися і нові традиції, і нова мова, і своя державність. Та як не крути – всюди в основі той самий етнос – русичі. Тим чоловікам, що в умовах більш суворого клімату розбудовували державу, матері та дружини ростили діточок на підмогу… Вихідцями Карпат дароване Світу справжнє розуміння такого високого почуття – як Кохання. Братні ж Білоруси знайшли так необхідний українцям для порозуміння «симбіоз двох мов: мови жінки (українська) й мови чоловіка (російська)», в якому ніжна фраза у вустах тендітної дівчини із погонами прикордонника змітає с полиць кремезних велетнів, а розум чоловіка в поєднанні з високим відчуттям відповідальності спрямований і на піклування, і на забезпечення майбутнього Русі, і на братню підтримку…