Стихи и рассказы радиолюбителей Украины - Валерий Марценюк

Хамфест

Собрались мы из разных мест,Не просто выпить, закусить.У нас событие – ХАМФЕСТ,Он круче Евро, может быть!

И хоть знакомы все вокруг,В эфире встретились не раз.Но как прекрасно, старый друг,Увидеть блеск знакомых глаз!

Шумит сосна, и Псел течет,В бокале пенится вино.Все годы, что прошли, не в счет.Не воротить их, все равно.

Трансивер снова на столе,CQ,CQ, летит в эфир,Пусть мы чуть-чуть «навеселе»,Ведь представляем, целый мир!

Мир прохождений и антенн,Мир ламп, РА и микросхем.Где связи все идут в зачет,Хоть жизнь меняется, течет.

Но раз в году, иль может два,Когда расстелится трава,В реке прогреется вода,Мы собираемся всегда!

Есть Шостка, Глухов, Лебедин,Ромны, Ахтырка и Колядин,Кролевец, Сумы, Тростянец,И много милых нам Сердец!

Хамфест, Хамфест, улыбки, смех,Общенья праздник, без сомненья.Как старый друг, ждешь в гости всех,Всех тех, кто любит приключенья.

Я приглашаю всех, Друзья,Конечно, если время будет.К нам на Хамфест, здесь вся «Семья»,Здесь все достойнейшие люди!

1.2. Григорий Плечко, UT5XM

Село Короченки, Житомирская обл

Не розчаруюся в тобі

Ти, рідна, й досі у журбіІ воскресаєш ти повільно…Не розчаруюся в тобі,Моя ти страднице-Вкраїно

Страждає єдність, далебі —Віки роз’єднана в неволі!Не розчаруюся в тобі —Дорога спільна, спільна доля.

Не гордимося хай, ще ні,Тобою, мовою ясною —Не розчаруюся в тобі,Ти будеш все життя зі мною

Бо я, як син, збагнув твій біль,Я ж не дитя уже наївне —Не розчаруюся в тобі.Моя ти ненько-Україно!

Багатство, поки що, в добрі,А щедрість – в серці, не в коморі.Не розчаруюся в тобі —Поділим навпіл радість, горе.

Я вірю у часи нові,Ту віру грози не остудять.Не розчаруюся в тобі,В героях тих, що є, що будуть.

Я вірю в неба голубінь,У золотий пшеничний колос —Не розчаруюся в тобі,Я заявлю на повний голос.

Одвічний біль…

Одвічний біль, одвічна втіхо!Не вірю я, що ти з ребра!На радість нашу, чи на лихо,Бог жінку з іншого зібрав.

У фарб зорі він взяв чарівність,Додав жорстокість злих стихій,Красу і лебедину вірністьЙ долив до них отруту змій.

Ослину впертість, ласку киціЗмішав зі мстивістю пантер,З’єднав з ревнивістю тигриціЖадобу п’явок-ненажер.

Перемішав з дурманом зілляКомахи в’їдливої писк,Яскраве сонячне промінняЙ нічних зірок холодний блиск.

В смутну задуму, що мав місяць,Додав ще грацію газель,Потовк заміс, як тісто місять,Поглянув збоку – ні, не все.

Тож компонент додав останній,Що в жінці досі ще не зник:Магнітну силу притягання,Яку зна кожен чоловік…

З легенди вийшла ти, чи з міфа,Нехай ти з тіста, чи з ребра —Одвічний біль, одвічна втіхо:Любові, щастя і добра.

Не стерти велич Перемоги

Не зітруть і віки твою велич,Не забути того, що було,Хоч гранітні стираються стеллиЙ ветерани – один на село.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…Перемого! Для нас ти свята!Тільки хто ж через рік? Через десять?Знов настирливо серце пита.

Та ми вірим, що пам’ять нетліннаІ про подвиг згадаємо знов,Подвиг тих, хто не став на коліна,Хто за нас проливав свою кров.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…Перемого! Для нас ти свята!Тільки хто ж через рік? Через десять?Знов настирливо серце пита.

Це вони задихались в болотах,Замерзали в глибокім снігу,Гамували зашерхлим ротомСвою з кінського сліду жагу.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…Перемого! Для нас ти свята!Тільки хто ж через рік? Через десять?Знов настирливо серце пита.

І крізь вихор шаленої бурі,Батьківщину закривши грудьми,Вони йшли і на смерть, й на тортури,Щоби ми залишались людьми.

Приспів:

Хай луна мідний дзвін в піднебесся…Перемого! Для нас ти свята!Тільки хто ж через рік? Через десять?Знов настирливо серце пита.

Війна – завжди війна

Транзистор муркає на вушко,В кімнаті спокій і тепло…Хтось знов когось бере на мушку…Добро і Зло, Добро і Зло…

Події мов із каруселіХватає память наугадЙ проводить дивні паралелі:Чечня, Афган і … Сталінград.

На Волзі голову склав тато,Кабул з синів зробив калік,Вернувся зять живим до хати,Та душу в Грозному обпік…

І знову плаче мати сива,Бо все ж війна – завжди війна,Священна ти, чи справедлива —Несеш ти смерть її синам…

Транзистор муркає на вушкоВ кімнаті спокій і тепло…Хтось знов когось бере на мушку…Добро і Зло, Добро і Зло.

А може це ти?

Згадалась балада, як сина АльошуПобачила мати з екрану кіно:Летить він в атаку крізь років порошу,Хоч смертю хоробрих загинув давно…

Хай думка наївна та пам’ять не стерта —Я в хроніку давню вогненних років,В солдатські обличчя вдивляюся вперто,Проходячи вкотре шляхами батьків.

Я кидаюсь з ними на кулі за Бугом,Під бомбами корчусь у хвилях Дніпра…Поразки і відступ… Поразки – як цугом.І віра крізь відчай… Москва…Сталінград…

В боях і утратах дорога й зворотнаПовз згарище-хату туди на Берлін.І ненька-Вкраїна, святкова й скорботна,Вітання прощальні нам шле навздогін…

Хоч думка наївна, нічого, не гордий —Включаю дев’ятого знов з дев’яти…Стара кінохроніка Держфільмофонду…Он знову хтось схожий… А може це ти?!

Гіркий урок Чорнобиля

Квітнева ніч… Містечко спить… Все тихо.Садів духм'яних запах – до небес!Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!

Гармонію бетону і природи,Усю красу спалив нещадний смерч!Та проти піднялись сини народу,Своїм життям вони спинили смерть…

Ще й не жили ви, юні лейтенанти,Володя Правик, Віктор Кібенюк!Та встали перші ви під гул набату,Щоб людство зберегти від смерті, мук.

Нерівна битва в ядерному пеклі:Нейтрони, гама-частки – загаси!Отруйний дим, киплячий бітум, спека,Кругом вогонь… і де ж межа їх сил?

Ось тут і видно чим і як хто диха,Не був героєм зроду?.. Станеш тут!В безсмертя піднесе шалений вихор,Чи в забуття проложиш свій маршрут…

Могутній хтось, та з зором, ой, короткимТу грізну силу вклав до млявих рукІ став Чорнобиль нам гірким урокомІ полігоном різних там наук.

І йод, і цезій, стронцій і плутоній,І їх сполук прокляті номериСмертельним брудом держать у полоніУсе живе, мов кажучи: «Умри!»

Прости нам, Земле, як прощає мати,За зло полям твоїм, лісам, воді.Ми не царі природи, щоб все братиТа ні! Ми діти… й учні молоді.

Пісня чорнобильців-ліквідаторів

Стомились чорнобильські дзвониІ рани зализує час…Байдужість чинуші бетоннаДавно не новинка для нас.

Ми й досі «дорогою смерті»У снах летимо крізь весну,Щоб знов у смертельному герціВ реакторі вбить Сатану.

Ми люди прості, не герої,Нам випала доля така:Героями стати в двобої,Якого ніхто не чекав.

Не всі ми прибути у змозіІ в день цей стояти в строю —Багато знайшли по дорозіОстанню зупинку свою.

Їм вічного сну в супокої…А нам – і за себе й за них —До праці щоденної зновуПопереду юних синів…

Стомились чорнобильські дзвониІ рани зализує час…Байдужість чинуші бетоннаДавно на новинка для нас.

Кумова пригода

Так, Микола – випивоха,Кажуть, це з природи,Хоч і брешуть люди трохиПро його пригоди…

Якось раз вночі, бідняжка,Встав, мов божевільний.Вихід лиш (бо ж де та пляшка) —Пасіка артільна…

Мед лікує всі хвороби,Чи внутрі, чи зовні,Хоч п’яниці і нероби —Трудновиліковні.

Що докажеш тут Миколі?Доганяй за гаєм!..Вже на пасіці у поліВулик вибирає.

От вхопив, який поближче,Придавив до пупаІ до плота, там де нижче,З вуликом потупав.

Та зненацька наш МиколаВигнув дивно шию:Де ж взялись такі тут бджоли —Не гудуть, а виють?..

Вулик тут же, біля плоту,Загарчав, загавкавЙ цап! Зубами – от сволота:Зна, де більша вавка.

Кум від болю й перелякуВулик вбік десь кида —Хоч би дійсно був собака.Тьфу! Це ж просто гнида!

Стис ширінку міцно в поли,Мчить додому хутко —Сплутав чорт він оті бджолиІ собачу будку!..

Сам не бачив я, не знаю. —Плещуть молодички,Що в Миколи, десь там скраю,Шрам є невеличкий.

На весілля в Ясси