Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович

— Притуляйтеся до стінки, до борту! — закричав зоолог. — Не розходьтеся! Павлику! Павлику! Де ж ти?

— Арсене Давидовичу! — знову почувся рівний голос Цоя, — Без рукавиць Скворешня тут мало корисний. Хай він краще пошукає Павли…

І раптом все змовкло. Ліхтар на шоломі погас. У щільній темряві, яка огорнула Павлика, нічого не було видно, окрім двох виблискуючих зеленуватим полум'ям, немовби лукавих очей і всюди спалахуючих іскринок на морському пір'ї. Павлик почував лише, що його повільно тягнуть туди, де ледь зеленіє якийсь слабий просвіт — вихід із трюму.

В дикому, непереборному страху він забився в своєму скафандрі і, плачучи, захлинаючись сльозами, з відчаєм у голосі закричав:

— Рятуйте!.. Арсене Давидовичу!.. Марате!.. Відповіді не було. Мелькали уривки думок, і серед них майнуло: «Зіпсувалося радіо… Чому?.. І ліхтар… Обоє разом… Чому?»

Раптом крихітна надія промайнула в свідомості Павлика: «А може, восьминог нічого не зробить з скафандром. Меч-риба не пробила його. Кашалоту не під силу…»

І справді, вій лише тепер усвідомив, що не почуває ніякого тиску, ніяких болей від могутніх, мабуть, стискувань велетенського головоногого. Павлик одразу відчув себе бадьоріше. Очі вже звикли до темряви і, приглядівшись, він побачив, що восьминог, нависаючи над ним двометровим горбом, тримає його, обплутавши трьома гнучкими руками, а рештою упирається в дно і плазує до виходу. Гладке тіло і руки легко розсунули переплутану запону водоростей і вислизнули з трюму разом із здобиччю.

Зовні було світліше. Глянувши вгору, Павлик помітив над судном легке сріблисте сяйво.

«Вони ще там… — подумав він, — Б'ються…» Знову страх охопив його. Що, як вони загинуть? Ма-рат говорив, що цих страховиськ так багато… Хто тоді прийде до нього на допомогу? І що буде робити з ним восьминог, якщо не здолає скафандра? А що, як він все-таки розгризе скафандр? Павлик з острахом подивився на величезний гострий дзьоб головоногого. Арсен Давидович недавно розповідав йому, що восьминоги здатні розгризти і роздрібнити найтвердіші черепашки… Дурниці!.. Такий твердий метал!

Восьминог відповз метрів на десять від судна і зупинився. Очевидно, йому не терпілось, голод квапив його. Величезні щупальця-руки, хвилюючись, звиваючись, стискаючись в бугри і розтягуючись, підтягали Павлика до дзьоба. Безсумнівно, восьминог напружував усю силу своїх рук, щоб роздавити оболонку цієї дивної здобичі, раніше ніж почати пожирати її. Однак всі його зусилля були даремні. Це, мабуть, почало дратувати тварину. Світло в її очах з зеленкуватого ставало жовтуватим, по тілу почали пробігати барвисті хвилі, міняючи кольори і відтінки: за фіолетовою хвилею бігла, непомітно зливаючись і переходячи в неї, сіра, бура, за нею коричнева, потім раптом спалахнули і пролітали вздовж всієї поверхні тіла білі і чорні блискавки, і знову бігли і наскакували одна на одну барвисті смуги. Незважаючи на жах свого становища, Павлик, як заворожений, застиг на кілька секунд.

Раптом він відчув, що ноги його мимоволі починають згинатися в колінах і все більше й більше притискуються до тіла. Стало боляче. З кожною секундою біль робився дужчим, гострішим. В той же час руки восьминога легко, як горіх, перевернули Павлика головою донизу і почали пригинати голову до живота. Те, чим так гордився Крєпін, створивши свій скафандр, — гнучкістю, — перетворювалось тепер в слабке місце і загрожувало загибеллю Павли-кові. Восьминог скручував Павлика, притискуючи його ноги і голову до живота.

Павлик не витримав і закричав від невимовного болю. І в ту ж мить, немов злякавшись цього крику, восьминог послабив свої страхітливі обійми і підкинув високо над собою — майже на десять метрів — величезні, як удави, руки.

Павлик упав на пісок і, ще не отямившись від перенесеного болю, в першу мить нічого не міг зрозуміти. Але вже в наступну мить він побачив, як зовсім близько від нього пронеслась гігантська тінь надзвичайно великої риби, зупинилась над ним, а хвіст, з ворота завбільшки, ворушачись плазом згори вниз, навіть не зачепивши Павлика, відкинув його одним хвилюванням води назад до пролому в борті судна. Павлик м'яко перекинувся і сів спиною до судна.

«Кашалот!» вирішив він, як тільки зміг добре розглянути свого несподіваного рятівника.

Перед ним був чудовий представник сімейства з войовничого підзагону зубастих китів, не менше двадцяти п'яти метрів завдовжки, його велетенська тупа, немов вертикально зрізана спереду голова займала близько третини довжини і мала майже два метри в товщину. Під нею, майже під прямим кутом, звисала довга вузька щелепа, вся утикана рядами великих конічних зубів. Маленькі бичачі очиці злісно блищали з обох боків посеред голови, дивлячись на ласу здобич.

Голова кашалота була вже вся оплетена товстими руками восьминога. Вони то відділялися від неї, і тоді шматки шкіри, відірвані присосками, розліталися в сторони; то знову прилипали до тіла ворога, стискуючи його. Одна з рук восьминога — довга десятиметрова змія — потрапила в розкриту пащу кашалота і, немов відрізана ножицями, звиваючись і вигинаючись в корчах, повільно опустилася на дно.

Кашалот був, мабуть, старим, досвідченим бійцем, його чорна, шовковисто-лискуча шкіра була усіяна, немов величезними віспинами, круглими, величиною від п'ятака і до чайного блюдця поглибленнями — слідами від присосків гігантських головоногих. Кілька великих шрамів — сліди китобійних гарпунів — перерізали його широку спину і круті боки. Біля самої голови ще стирчав уламок гарпуна, який глибоко впився у тіло кашалота. Другий уламок, менший і тонший, виднівся в боку величезної тварини, ближче до хвоста.

Однак цього разу він зустрів, очевидно, не менш досвідченого і небезпечного противника. Втративши одну з своїх рук, восьминог на одну лише мить послабив решту і, викинувши могутній струмінь води з своєї воронки, пересунувся під черево кашалота. Тут він був у певній безпеці, оскільки страшна щелепа кашалота не могла його дістати. Решта сім рук обвилися навколо тулуба ворога і з попередньою силою стиснули його. Одна за одною, як стальні пружини, вони звивалися догори, вириваючи кружки і смужки шкіри у кашалота і знову обвиваючи його. Очі восьминога, нерухомі і люті, горілії жовтим полум'ям, кільця навколо них видувалися. Він глибоко і сильно дихав, і вода вливалася під його мантію, грізно роздуваючи тіло, і викидалася з воронки, як з потужного насоса, утворюючи навколо коловороти, у яких крутилися маленькі тваринки, порожні черепашки, обривки водоростей, галька, пісок і муть.

Випустивши з очей ворога і безцільно клацаючи нижньою щелепою, кашалот завертівся на місці, зачепив хвостом борт судна і зірвав з нього величезне полотнище водоростей. Струмінь води звалив при цьому Павлика на дно, але він зараз же знову сів, притиснувся до судна під нижнім вигином його корпусу і завмер, боячись зрушити з місця. В наступну мить, мабуть зрозумівши, де заховався восьминог, кашалот опустився на дно, всією своєю вагою придавив до нього двометрове тіло ворога. Однак, розпластавшись під черевом кашалота, восьминог продовжував стискувати його і рвати його шкіру. Тоді кашалот, повільно рухаючись назад, почав волокти восьминога по дну, по гострому камінню. Швидко восьминог відчув згубність свого маневру, його рихле, холодцювате тіло почало вкриватися глибокими порізами і ранами, відривалася шкіра і шматки м'яса, і сам він поступово з'їжджав з черева до голови, до страшних щелепів кашалота. Цей повільний і вбивчий рух кашалота був спрямований саме в бік судна, до того місця, де закам'янілий у смертельному переляку Павлик стежив за боротьбою підводних велетнів. Жива гора насувалася боком на нього, загрожуючи притиснути до борту корабля. Він хотів тікати до носа корабля, але боявся поворухнути навіть пальцем, щоб не привернути до себе увагу розлютованих бійців. Він оглянувся, надіючись прослизнути в пробоїну і заховатися в корпусі судна, але пробоїна виявилась надто далеко. Ось кашалот протяг свою здобич ще трохи, і його страшна паща і не менш страшні руки восьминога опиняться зовсім близько від Павлика.