ГІМН ДЕМОКРАТИЧНОЇ МОЛОДІ - Сергій Жадан

Ті, хто вирішують за тебе всі твої проблеми, ті, хто не дають тобі можливості самому впливати на події, ті, хто контролюють твоє пересування, обмежують твої рухи, прогнозують твою поведінку, вказують на твої помилки, оцінюють твої заяви, блокують твої ініціативи, заперечують твої свідчення, відмовляються від співпраці з тобою, засуджують тебе за небажання співпрацювати, засуджують тебе за невміння до кінця відстоювати свою позицію, засуджують тебе за непослідовність і зневіру, засуджують тебе за тактичні огріхи, яких ти весь час припускаєшся в їхній присутності, засуджують тебе за недостатньо виважені заяви, котрі спровоковують масові заворушення,  засуджують тебе за намагання перекласти на них відповідальність за масові заворушення, звинувачують тебе в продажності і некомпетентності, звинувачують тебе у відсутності конструктивної I позиції, звинувачують тебе в здачі однодумців і співпраці з системою, звинувачують тебе в постійних намаганнях скористатись загальною  нестабільністю, звинувачують тебе в розвалі і коаліції, відмиранні ідеології, реванші консервативних сил, ослабленні загального спротиву, втраті колишніх позицій, провалі багатосторонніх  переговорів, компрометації цілого руху, занепаді спільної платформи, загибелі кращих послідовників, смерті твого дилера.

 наговорюючи тобі слова, якими ти починаєш користуватись у повсякденному житті, нашіптуючи тобі основні терміни й поняття, правлячи твою мову розширюючи її за допомогою спеціальної термінології, вставляючи в твою мову шматки своїх заяв і маніфестів, запускаючи в твою мову початки власної лексики, відтворюючи твій голос у домашніх умовах, імітуючи твої розмови і співи, повторюючи за тобою наговорені перед тим слова, набиваючи своєю лексикою порожнини в твоїх відповідях, підпорядковуючи собі твоє мовлення, долучаючись до твого мовчання, синхронізуючись із ним, випереджаючи його, зупиняючи його в потрібному місці, примушуючи тебе забути про головне — про їхню присутність.

Працівники комунальних служб, котрі оголюють дроти в неосвітлених коридорах, прибиральниці, котрі відтягують трупи на сусідню територію, сантехніки, котрі зливають у раковини сліди злочину, регулювальники, котрі блокують життя мегаполісів, продавці в кіосках, котрі продають легалізовану смерть, листоноші, котрі приносять відомості про банкрутство, безробітні, котрі підробляють документи для отримання соціальних дотацій, алкоголіки, котрі підробляють документи для отримання статусу безробітних, патрулі, котрі контролюють ринок наркотиків у нашому районі, контролери і вуличні жебраки, котрі формують ринок наркотиків у нашому районі, проститутки за викликом, котрі займаються груповим сексом із корпоративної солідарності, мобільні оператори, котрі перепродають крадені в Польщі німецькі телефони, вантажники з продовольчих ринків, котрі зціжують коров'ячу кров для окультних виправ, актори лялькових театрів, котрі вганяють шпильки й гачки в дерев'яні іграшки, працівники метрополітену, котрі зранку зчищають кишки з рейок, музиканти духового оркестру, котрі переносять у своїх футлярах відрізані собачі голови, робітники велосипедного заводу, котрі послаблюють гайки на велосипедах, відправляючи їх у продаж, ведучі прогнозу погоди котрі вказують неправильний напрямок вітру, лікарі з хірургічного відділення, котрі вшивають під час операції в шкіру дзвіночки для риболовлі, ти тепер не зможеш загубитись, нізащо не загубишся, в цій темряві, посеред цього снігу, тебе завжди можна буде знайти за звуками дзвіночка, вшитого в твоє тіло, тебе завжди можна буде упізнати в натовпі, як би тихо ти не поводився, як би ти не ховався за спинами сусідів, за спинами своїх близьких, за спинами своїх друзів, своїх ворогів, кожен із яких тримає глибоко під шкірою свій власний дзвіночок для риболовлі.

Була у мене подружка, артистка цирку, в якої був дорослий син, Густав. I вона розповідала про нього таку історію. Густав ходив на стадіон, у них була компанія, всі жили в районі Тракторного, за цим їх і відрізняли. I ось після одного матчу, на який вони вже прийшли вбиті, в шашличній поблизу ринку вони завелись із кавказцями. Кавказців було більше, і кавказці були тверезіші, тому Густава з друзями гнали кілька кварталів, а потім повернулись назад до шашличної святкувати перемогу. На цьому б історія і завершилась, але річ у тім, що одному з друзів Густава під час усієї цієї пригоди зламали два ребра. Компанія вирішила, що так не годиться, що не мають права кавказці ламати ребра простим слов'янським скінгедам. Самим іти до кавказців їм не хотілось, тому вони попросили допомоги в старших, колишніх спортсменів, котрі зі спорту вийшли і займались охороною ринків у районі Тракторного. Старші теж вирішили, що так не годиться, кавказців вони не любили і традиційно брали з них мито. Тут була подібна ситуація. Тоді вони склали делегацію з трьох колишніх спортсменів, узяли кількох ображених скінгедів і поїхали в шашличну. Але тут сталася накладка — саме того дня кавказці святкували якесь чи то релігійне, чи то національне свято, їх набилась повна шашлична, і настрій у них був бойовий.

Парламентарів знову гнали кілька кварталів. З боку кавказців це було помилкою. Спортсмени влаштували збори, перезарядили калаші і вирішили мстити. Під них підписались таксисти, котрі кавказців теж традиційно не любили, зрештою, як і всіх інших. Густав із друзями ходили збуджені й агресивні, їхній поранений друг показував усім перебинтоване тіло і заявляв, що він расист. Забили стрілу. Зустрітись домовились на автостоянці в районі Тракторного. Кавказці приїхали на джипі й витягли з багажника два ящики коньяку. Спортсмени прийшли у випрасуваних спортивних костюмах і з великими спортивними торбами, в яких лежали калаші. Таксисти відімкнули свої рації, щоб їх ніхто не відволікав. Густав із друзями мали повні кишені арматури. Приїхали навіть брати Лихуї з якимось священиком. Почався переговорний процес. Кавказці визнали свою провину, стали посилатись на релігійні свята й гарячу кров, пояснили, що зопалу не розібрались, із ким мали справу, і запропонували забухати на знак примирення. Спортсменам поведінка кавказців сподобалась, у принципі, заговорили вони, не такий вони вже й паскудний народ, ці кавказці, що нам тут ділити, все одно завтра з них мито брати будемо, що вже тут розмінюватись, малолітки самі залупились, а старшим тепер усе це гівно розгрібати, кому це треба, і вони почали кучкуватись навколо джипа, на капоті якого і стояв коньяк.

I все було б добре, якби поранений скінгед не послав одного із кавказців, котрий, сам того не бажаючи, зачепив його поламані ребра. Поранений скінгед, котрому накипіло, просто розвернувся і послав його. Кавказець, котрий, очевидно, не звик, щоби його посилали скінгеди, послав того у відповідь. Це почули брати Лихуї, які стояли поруч, і, не розібравщись, що до чого, завалили кавказця на асфальт. Кавказці кинулись було на допомогу, але колишні спортсмени, яких відірвали від дармового коньяку, вмить озвіріли і за кілька хвилин перетворили автостоянку на місце кавказького геноциду. Останніми підбігли таксисти і почали добивати останніх притомних кавказців, котрі намагались заховатись між колесами джипа. Потім забрали коньяк, підпалили джип і поїхали додому.

Я, до речі, цю історію чув двічі з різних уст. Мені її потім переповідав саме один із тих таксистів. У житті він був нормальний спокійний чувак, але історію цю розповідав із злістю і жорстокими подробицями, акцентуючи то на вибитому оці, то на вирваних золотих зубах, то на тілесних пошкодженнях братів Лихуїв, котрих відвезли в лікарню. Міліція взяла Густава і компанію за кілька годин, вони отримали свою долю коньяку й пили в парку неподалік. Їх затягли у відділення, сказали, що один із кавказців ось-ось має померти і тоді їх усіх засадять по повній програмі, а відділення виконає свій річний план. Тримали їх близько доби.

Врешті приїхав начальник відділення, розчаровано сказав, що кавказець, скоріше за все, не помре, що таксисти відмазались, а в спортсменів зв'язки в муніципалітеті, і, прочитавши скінгедам лекцію про дружбу народів, відпустив їх на волю. Компанія відразу ж повалила на стадіон. Наші, до речі, виграли, капітан «Металіста» Лаша забив єдиний і переможний гол, і компанія щасливо повернулась додому. На ранок виявилось, що їхнього пораненого друга підрізали у власному під'їзді. Міліція підозрювала студентів, котрі в під'їзді покійного постійно купувалй анашу.

А Густав подумав — ясно, що вони нікого не знайдуть, ніхто не знайде винних, які виннї можуть бути. Спробуй знайди цих винних. Ми його просто поховаємо і знову підемо на стадіон, I знову будемо пиздитись із кавказцями. В принципі, все справедливо, вони йому два ребра зламали, як їх не бити після цього. Але ось, скажімо, Лаша вчора гол забив, а він теж із Кавказу, так що тепер — на стадіон не ходити? Густав навіть не знав, що думати.