Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

З цього нiчого не вийшло. Гаразд. Але тепер, напевне, слiдчий намагатиметься таким самим способом вплинути на Анхело. Ернан уявляв собi, наче бачив на власнi очi, як Альваресу теж показують протокол допиту його друга, як Анхело приголомшено дивиться на той протокол, написаний нiбито справдi рукою Ернана: адже фалангiстськi шантажисти й пройдисвiти вмiють добре пiдроблювати почерки, Ернан уже пересвiдчився в цьому. I тепер слiдчий вдруге вже не зробить помилки... А що, як Анхело повiрить фальшивому протоколу i скориться?.. Вiд самої думки про це Ернан Рамiро зривався з мiсця й починав несамовито бiгати по вузькiй камерi. Вiн ладен був битися головою об стiну, але що це дало б? Тодi, у слiдчого, вiн засумнiвався в своєму друговi; чи ж не засумнiвався й Анхело в ньому? I нiчим, нiчим вiн не може зарадити справi, не може повiдомити Анхело, вiн безсилий у цiй клятiй кам'янiй клiтцi!..

Слiдчий кинув наприкiнцi розмови ту загрозливу фразу про якiсь iншi засоби. Що вiн мав на увазi?.. Та невже ж цi мерзотники, переконавшись, що Рамiро i Альварес нiчого не скажуть, вирiшать заподiяти якесь лихо Хуанiтi... чи маленькому Лорхе?.. Нi, нi, це неможливо, навiть у бездушних вбивць є якiсь залишки совiстi, iснують межi, яких нiхто не може перейти! I все ж таки, - що мав на увазi слiдчий, промовляючи тi свої останнi слова, що звучали, як одверта погроза?..

Минуло ще кiлька днiв i кiлька безсонних ночей. I нарештi Ернана Рамiро знову викликали на допит.

- Чи не передумали ви, Рамiро? Востаннє раджу вам облишити опiр. I ми забудемо всi неприємностi, - сказав йому слiдчий.

Iнженер уперто хитнув головою:

- Нi! Я нiчого не скажу.

- Побачимо, побачимо, - майже спiвчутливо мовив слiдчий. I вiд цiєї несподiваної iнтонацiї, яка звучала тут, у в'язницi, наче глузування, в Ернана Рамiро похололо в душi. Нi, нi, не може бути, цього не може бути, нi!

Але це було так.

Слiдчий натиснув кнопку дзвiнка. Ввiйшло два охоронники. Слiдчий кивнув їм на Ернана. Охоронники стали позаду iнженера й поклали йому на плечi мiцнi руки. Слiдчий подзвонив iще раз.

Знову вiдчинилися дверi. Ернан Рамiро рвонувся з стiльця, на якому сидiв. Але важкi руки охоронникiв утримали його на мiсцi. Глухий стогiн, схожий на приглушене ридання, вихопився з грудей Ернана. Хуанiто, моя Хуанiто!..

Двоє фалангiстiв у чорних сорочках ввели до кiмнати Хуанiту. Мабуть, їй самiй важко було йти, бо вони тримали її пiд руки. Хуанiто, що вони зробили з тобою, моя любов, моє щастя!..

Хуанiта ледве стояла на ногах. Подертi рукави плаття не прикривали багрових синцiв на її нiжних руках. На схудлому обличчi застиг вираз страждання. Великi смутнi очi спочатку нiби не бачили Ернана. Проте ось у них спалахнула радiсть. Хуанiта похитнулась, простягла вперед руки:

- Ернан!

Вона ледве не впала. Фалангiсти пiдтримали її - i вона повисла на їх руках. Тiльки великi очi, очi любої Хуанiти наче наблизилися до Ернана, вони горiли пристрасним почуттям, вони немов прагнули перелити в Ернана мужнiсть i силу.

Наче крiзь вату, Ернан Рамiро почув розмiренi слова слiдчого, зверненi до нього. Слiдчий говорив:

- Як бачите, Рамiро, ваша впертiсть привела до того, що ми змушенi були арештувати вашу дружину й довiдатися в неї про схованi вами креслення i записи...

- Але я нiчого, нiчого їм не сказала, Ернан! - вигукнула Хуанiта.

- Так, можу ствердити це, - озвався слiдчий. - Ваша дружина вiдмовилася говорити щось про рисунки та записи, бо, очевидно, й досi перебуває пiд вашим впливом, Рамiро. I ви бачите на власнi очi, до чого це призвело. Адже ми з свого боку змушенi були, хоч це й дуже прикро для нас, вжити деяких заходiв впливу на неї. Щоправда...

- Мерзотники! Кати! - не стримав обуреного вигуку Ернан Рамiро. - Ви мордували жiнку, ви мучили її! Та я... - Вiн знову рвонувся з стiльця, i знову дужi руки охоронникiв спинили його. Краплини поту виступили на лобi iнженера.

- Щоправда, - вiв далi слiдчий, нiби й не чув вигуку Рамiро, - це поки що теж не дало наслiдкiв. Але в нас є час... i засоби теж... Так от, Рамiро, ви можете вибирати: або скажете нам те, що ми вимагаємо, або ми кiнець кiнцем дiзнаємося про все самi вiд вашої дружини. Попереджаю вас, ми не спинимося, поки не одержимо потрiбних вiдомостей. А ви, здається, любите вашу дружину...

- I тому не кажи їм нiчого, Ернан! Будь мужнiм, Ернан, не кажи нiчого! Благаю тебе...

Рука одного з фалангiстiв брутально затулила Хуанiтi рот. Люба, рiдна Хуанiто, хiба ж усi тi рисунки й записи вартi твоїх страждань?.. Навiщо вони менi, коли я бачу, як тi кати мучать тебе, моє життя, моя любов, Хуанiто?!

- Отже, Рамiро, я чекаю вашої вiдповiдi, - пролунав сухий i холодний голос слiдчого.

Ледве ворушачи пересохлими губами, iнженер прошепотiв:

- Я згоден... я скажу вам усе... тiльки вiдпустiть її...

- Ернан! Ти не зробиш цього! Ернан!

Хуанiта несподiваним ривком звiльнилася з рук фалангiстiв i кинулася до чоловiка. Але вона була надто слаба. Ступивши крок, вона впала б на пiдлогу, коли б її знов не пiдхопили фалангiсти. Та вона все ще повторювала:

- Нi... ти не зробиш цього, Ернан... не зробиш!..

Слiдчий махнув рукою. Фалангiсти вивели Хуанiту з кiмнати...

- Я ручуся вам, Рамiро, що ми одразу вiдпустимо вашу дружину, як тiльки ви дасте нам потрiбнi вiдомостi, - сказав слiдчий, посуваючи до себе папiр. - Я слухаю вас, говорiть!

I тодi Ернан Рамiро скорився. Вiн розповiв про все - i про змiст своєї роботи, i про таємне мiсце в садку бiля їх будинку, де вiн з Хуанiтою i Альваресом закопали пiд магнолiєю креслення та науковi записи. Як мало все це важило для нього зараз, коли перед очима стояло змучене, схудле обличчя любимої дружини!..

Повернувшись до камери, Ернан Рамiро довго сидiв на лiжку, обхопивши голову руками. Так, от i закiнчилося все,- боротьба за те, щоб не вiддати в бруднi лапи фалангiстiв свiй винахiд, мрiю цiлого життя i його, i Анхело Альвареса, наслiдки багаторiчної наполегливої працi... Вiн скорився, вiддав усе, щоб врятувати вiд катування Хуанiту: хiба ж мiг Ернан зробити iнакше? Хiба осудить його за це Анхело? О Хуанiта, звiдки в неї така твердiсть, що вона вистояла i жодного слова не сказала фалангiстам, якi мучили її, та ще й закликала чоловiка не скорятися, - така завжди тиха, лагiдна Хуанiта... Зате тепер усе позаду, всьому кiнець...

Проте це був не кiнець.

Наступного дня Ернана Рамiро знов привели на допит. Слiдчий вороже глянув на нього з-пiд насуплених брiв i сказав:

- Я бачу, Рамiро, що ви й далi вважаєте за можливе водити нас за нiс.

Ернан дивився на нього, нiчого не розумiючи. В чому рiч? Адже вiн сказав усе, нiчого не приховав.

- Ви насмiлилися дати менi брехливi вiдомостi про мiсце схованки креслень i записiв, - продовжував слiдчий. - Ми перекопали чи не весь сад i нiчого не знайшли.

- Креслення i записи закопанi пiд магнолiєю, як я i сказав вам, ствердив Ернан.