Контррозвідка - Андрей Гуляшки

Прокинувся Авакум у такій самій позі — обіпершись об стіну, одягнений, взутий. Подивився на годинник — наближалася друга година ночі.

Навпомацки знайшов плащ, розчинив обидві стулки вікна й обережно переліз на товсті соснові гілки. Потім, причинивши вікно, повільно поліз униз, захищаючи очі від глиці.

Він пішов не до хвіртки, а попрямував стежкою, яка вела до перелазу через колючий тин.

Вийшовши на вулицю, постояв хвилю нерухомо і прислухався. Тільки вітер завивав між тинами та німотними будинками.

Пригадавши, що бай Марко Крумов якось розповідав йому про дім, де жив Боян Ічеренський, Авакум рушив на південь. Ступивши кроків двадцять, він опинився на широкій поперечній вулиці, яка йшла повз Ілчів шинок і зливалася з дорогою на село Ликіте. Відлічивши чотири будинки з правого боку, підійшов до п'ятого. Тут, за високим цегляним муром, жив Боян Ічеренський. Марко Крумов казав, що геолог займає весь будинок сам, бо господарі його ще торік переїхали в Мадан.

Наблизившись до п'ятого будинку, Авакум раптом відступив. З темряви біля самого муру неначе з-під землі виріс легковик. Навколо пахло нагрітою гумою та бензином.

Авакум мало не прикусив губу. Навшпиньки, затамувавши подих, він підкрався до машини. То був відкритий джип, чотиримісний «вілліс».

У цегляному мурі зяяв отвір — людина, яка вийшла з «вілліса», залишила хвіртку відчиненою.

«Випередили мене»,— зі скрухою подумав Авакум. Ту ж мить він пробрався на подвір'я і подався назад, бо на верхньому поверсі за низеньким балкончиком світилось вікно.

Згадавши про запах нагрітої гуми та бензину на вулиці, він подумав: «Цей приятель щойно зайшов сюди».

Усе ще ступаючи навшпиньки і тамуючи подих, Авакум підійшов до вхідних дверей, злегка натиснув на ручку і подумки вилаявся: двері були замкнені секретним замком.

Він відступив на кілька кроків і безпорадно скреготнув зубами. Вп'явся пальцями в долоні і відчув, що серце розривається, наче його стискає якась величезна залізна рука.

Та це тривало лише якусь мить. За хвилину Авакум дістав із внутрішньої кишені плаща п'ятиметрову мотузку зі сталевим гаком і підкинув її вгору так, що вона зачепилася за тонкий дерев'яний карниз балкона. Потяг мотузку — вона трималася міцно. Він скинув черевики, схопився за мотузку і, впираючись п'ятами у стіну, поліз нагору. За хвилю Авакум був уже на балконі. Нахилившись, підкрався до вікна і глянув крізь шибку.

Ця ніч справді була ніччю великих несподіванок.

У кімнаті стояла в зеленій куртці та в хустці на знебарвленому русявому волоссі Вікторія Ічеренська. Власне, вона не стояла, а гарячково порпалась у середній шухляді дощатого кухонного стола, шукаючи щось. Ічеренська дістала купу виделок, ножів і кинула їх на підлогу. Потім засунула руку ще глибше, а коли витягла, в пальцях заблищала велика срібна чаша. Присунувши стілець, що стояв поруч, Ічеренська сіла біля столу і, поклавши чашу в поділ, затіяла якусь дивну гру, ніби полірувала верхній край посудини. А втім, Авакум не міг бачити, що робила Ічеренська, бо вона сиділа спиною до нього. Та ось жінка взяла зі столу ручку та аркуш паперу і, вмочаючи ручку в пляшечку та заглядаючи в поділ, написала кілька рядків. Кинувши ручку і виливши вміст пляшечки на підлогу, вона взяла олівець і дописала на тому самому аркушику ще кілька рядків. Засунувши аркушик у товсту книгу на столі, Ічеренська почала знов «полірувати» верхній край чаші.

Все те відбулося за якихось п'ять хвилин.

Вікторія Ічеренська підвелася, зняла з голови хустку, розіслала на підлозі і поклала на неї розкидані виделки й ножі. На цю купу поклала й срібну чашу. Зв'язавши все в клуночок, засунула його в шкіряну сумку, яку Авакум тільки тепер помітив на підлозі біля стола. Взяла сумку в ліву руку, а праву простягла до лампи.

Ту ж мить Авакум підскочив до поруччя балкона, переліз через нього, повис на мотузці й стрибнув на землю. Відчув гострий біль у ступнях та суглобах, але не зупинився — кинувся бігти через подвір'я і вискочив на вулицю. Огледів-ся, подумав і знов огледівся. З подвір'я почулись кроки. Він швидко підліз під машину.

Вітер завивав, гілки на фруктових деревах стогнали, немов просили в когось допомоги.

Вікторія Ічеренська поставила сумку між сидіннями, сіла за кермо і натиснула на стартер. Стартер захрипів і завмер. Так повторювалося кілька разів, мотор мовчав. Жінка вистрибнула з машини, підняла капот, і Авакум по звуку здогадався: вона підпомповуе в карбюратор бензин.

Поки Ічеренська поралася, Авакум виповз із-під машини, став навколішки й схопився руками за запасну покришку.

Вікторія Ічеренська знову натиснула на стартер. Цього разу мотор загув. Поки вона витискала зчеплення і подавала газ, Авакум підвівся, а коли машина рушила, ліг животом на заднє сидіння, простяг руку і схопив шкіряну торбинку. Вікторія Ічеренська перемкнула мотор на другу швидкість, і Авакум розсудливо відсахнувся. Упав долілиць, плюхнув у калюжу, але шкіряної торбинки не випустив з рук.

«Вілліс» зник у темряві.

Авакум підвівся, подряпаний і забруднений, але на серці в нього було радісно.

26

Він повернувся і тим самим шляхом, піднявшись по гілках старої сосни, потрапив у свою кімнату. Наближалась четверта година ранку, але темрява була густа, наче надходила ніч, а не світанок.

Авакум засвітив лампу, подивився в маленьке дзеркальце і засміявся. Поклавши шкіряну торбинку на стіл, почав виймати з бездонних кишень свого плаща інші трофеї, захоплені у Бояновому будинку: порожню пляшечку, вміст якої Ічеренська вилила на підлогу, два каламарчики з червоною рідиною та аркуш із кількома надряпаними нашвидку цифрами.

Однієї стулки вікна, крізь яке він стежив за Вікторією Ічеренською, не було. Хтось надто старанно вийняв шибку, бо на віконній рамі Авакум не знайшов жодного гвіздка. Рама була без замазки, лишилися тільки сліди від гвіздків — зовсім свіжі дірочки. Авакум зміряв довжину та ширину порожньої рами, записав її розміри на аркушику і поклав його на стіл. Власне, він просунув руку крізь отвір, щоб скинути гачок та клямки на вікні й залізти в кімнату.

Обидва каламарчики були не його — він узяв їх на кухні Ічеренського з купи інших пляшок. А рідину, якою наповнив їх, вилив з двох однакових пляшок, знайдених у нижньому відділенні кухонної шафи. Вони були до половини порожні й мали однакові етикетки — «Болгарське шампанське». Авакум, мабуть, не звернув би на них ніякої уваги, якби на етикетці однієї з пляшок не помітив маленьке коло, намальоване хімічним олівцем.

Поклавши свої трофеї, Авакум помив руки спиртом (бідолашного вчителя Методія!), відкрив сумку і зайнявся срібною чашею. Верхня і нижня частини чаші мали однаковий діаметр, але діаметр внутрішнього дна був трохи менший від зовнішнього. Чаша світилась м'яко, матовим сяйвом, бо срібло було старе. Вгорі чашу оперізував масивний інкрустований вінок. Саме на нього звернув увагу Авакум. Звичайно на циліндричних чашах ювеліри не робили вінків. Вони прикрашали стіжкуваті чаші, щоб урівноважити верх і низ. Цей вінок свідчив про несмак.

Проте він усе-таки був і муляв очі своїми розмірами. Авакум знав з досвіду: коли щось впадає у вічі, то елемент «випадковості» не треба брати до уваги.

Авакум якийсь час не моргаючи дивився на чашу, потім несподівано покрутив верхню частину справа наліво. Вона почала легко і плавко відкручуватись од нижньої частини.

Різьба була неширока, але дрібна, як у біноклі. Під нею видніла друга, внутрішня чаша, зроблена з якогось легкого і тонкого металу. «Дюралюміній»,— подумав Авакум.

Внутрішня поверхня чаші була розграфлена на дрібні квадратики, і в кожному з них містилася вирізана латинська літера. Літери утворювали слова та рядки. Рядків налічувалось чотири, і вони йшли один під одним, як вірші.

Ще одну деталь помітив Авакум: вирізи на літерах були щільно заповнені якоюсь зеленкуватою речовиною.

Захов погасив світло, і ту ж мить мініатюрні літери засяяли.

I arise from dreams of threein the first sweet sleeps of nightwhen the winds are breathing lowand the stars are shining bright.

[Вірші Шеллі. Через кілька місяців після цих подій я переклав їх, але мій переклад далекий від чудового оригіналу, як далека, наприклад, наша Земля від сяйної ранкової зорі. А я ж усього-на-всього ветлікар і не маю нічого спільного з поезією. Ось він, мій переклад:

Від ніжних снів до тебеЙду в ночі чарівні.Вітрець шумить, а в небіЗорі - як вогні.]

Це було красиво, дуже красиво. Авакум захоплено дивився на вірші і, всміхаючись, милувався ними.

Але час минав, з подвір'я навпроти прокукурікав півень. Авакум спам'ятався і зробив те, що зробив би кожен на його місці: передав по радіо зв'язківцям у Софії англійські слова — літера за літерою, так, як їх уміщено в квадратиках. Повідомив загальне число квадратиків — і порожніх, і заповнених літерами та розділовими знаками. Подумавши мить, передав: