Категории
Самые читаемые
PochitayKnigi » Фантастика и фэнтези » Научная Фантастика » Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Читать онлайн Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 103
Перейти на страницу:

Щось вкрай невмолиме, жорстоке виблиснуло в його гнiвно примружених очах.

- Фернандеса все одно нiщо не врятує, вiн сплатить за все своєю головою... так само, як i його поплiчники, - вiв далi Ернан Рамiро. - Вони сплатять ще бiльшою цiною, бо знову женуть на смерть тих, кому доведеться безпосередньо виконувати накази уряду... i гинути при цьому, бо я вже нiкому тепер не даруватиму... Фернандес i його клiка штовхають мене на це. Що ж, вони сплатять i за це теж! Сплатять не самою смертю, а чимсь значно бiльшим!..

Вiн подивився в очi Олесевi - i вiд того суворого погляду юнаковi стало не по собi. Вiн-бо згадав те, про що зовсiм недавно говорив йому Капiтан. I говорив так само впевнено i владно... тiльки тепер було ще й те нове, що Рамiро недвозначно загрожував смертю всiм, хто й далi пiдкорятиметься урядовi. I знову те ж саме "я хочу", "я зроблю"... Так, так, ось Капiтан ще й додає:

- Я змушу зрозумiти кожного, що йти проти мене рiвнозначно самогубству. Змушу вже не словами, а дiлами!

Олесь мимоволi опустив очi. Йому хотiлося зiбратися з думками, але вони розбiгалися. Юнак вiдчував, бачив, як перед ним вiдкриваються якiсь новi риси Сивого Капiтана, невiдомi досi. Чи, може, тi риси народжувалися в Капiтана пiд впливом обставин? Хтозна, хто може вiдповiсти на це...

Ернан Рамiро наче вiдчув, що Олесь розгубився. Його тон раптом змiнився, коли вiн несподiвано спитав:

- Що скажеш, Олесю? Ти маєш час вирiшити. Ти бачиш, що перебування зi мною на "Люциферi" не обiцяє тобi нiчого доброго. Отже, я повторюю своє запитання: чи не бажаєш ти залишити мене? Я можу доставити тебе, скажiмо, кудись на кордон, щоб ти не мав сутичок з полiцiєю... Вiдповiдай!

- Я вже давно вiдповiв вам, - палко вiдгукнувся Олесь. - Доки ви дозволите, я буду тут, з вами!

Рука Сивого Капiтана торкнулася волосся юнака i лагiдно погладила його.

- Добре, Олесю, - вiдповiв вiн. I враз голос його набув знов суворостi i рiшучостi.

- Ви казали, Валенто, що Марта добре знає керiвника пiдпiльної патрiотичної органiзацiї Фредо Вiкторе? - спитав вiн.

- Так, Капiтане. Її батько, Педро Дорiлья, - давнiй друг Фредо Вiкторе.

- Вiн комунiст, цей Вiкторе?

Валенто завагався.

- Можливо, Капiтане... я напевно не знаю, але...

- Гаразд, зараз це не має значення. Олесю, поклич Марту i приходь разом з нею до моєї каюти. Я чекатиму там на вас. Ми поговоримо, поки Валенто лишатиметься за штурвалом. Є важливi справи, що стають тепер невiдкладними. I вiд них залежить багато що i для нашої спiльної мети, i зокрема для батька Марти...

Роздiл десятий

1. АЛЕКСО I МАРТА

Шумнi й галасливi вулицi столицi. Люди поспiшають по тротуарах, переганяють одне одного, невгамовний потiк перехожих ллється по широких проспектах та бульварах, збивається щiльним натовпом на перехрестях, з нетерпiнням чекаючи, доки спиниться рух автомобiлiв i дасть можливiсть перебiгти на другий бiк.

Хiба є тут час спинити погляд на комусь одному? У всiх мало часу, всiх чекають якiсь термiновi справи, кожному немає дiла до iншого. Хiба здивує тут перехожого залита золотом форма гоноровитого офiцера iберiйської фалангiстської армiї? Хоч би як високо вiн пiдносив голову у пишному кашкетi, хоч би як пiдкручував вуса та гордо тримав срiбний ефес шаблi, все це не цiкавить нiкого, нiхто не звертає на нього уваги. Для гордовитого офiцера тiльки й лишається насолоди, що оглянути себе з нiг до голови у великiй дзеркальнiй вiтринi розкiшного магазину, пiдкрутити ще раз вуса та грiзно подивитися на кiлькох солдатiв, що скромно проходять краєм тротуару. Чи досить поштиво вони повертають, наче по командi, до нього голови, чи бездоганно чiтко пiдкидають, наче механiчнi ляльки, вимуштруванi руки до кашкетiв?..

Раптом офiцер не стримав задоволеної посмiшки. Назустрiч йому йшло двоє молодих людей, юнак i дiвчина, зодягненi в форму ЗФМ - загонiв фалангiстської молодi. Власне, та форма не була дуже пишною, i якщо казати про самий костюм, то мало привертала до себе уваги. Звичайнi захисного кольору сорочки i такi ж штани в юнака i спiдниця у дiвчини. Але загальний пiдтягнутий вигляд, чорнi форменi берети з золоченими фалангiстськими значками на них - ось що радувало серце офiцера. А коли юнак i дiвчина ще й завзято вiдкозиряли йому, приклавши правi руки до беретiв i не зводячи з нього очей, - офiцерське серце i зовсiм розтало. Пiдвiвши руку, вiн з готовнiстю вiдповiв на урочисте вiйськове вiтання молодих людей i додав захоплено, хриплим басовитим голосом:

- Молодцi! Прекрасна виправка!

- Еввiва каудiльйо! - в один голос чiтко i виразно вiдповiли обоє фалангiстським вiтальним вигуком.

Хтось з перехожих озирнувся: знову еввiва, знов каудiльйо? Чого б це?.. А, то ж тi муштрованi молодцi з ЗФМ! То хай собi вигукують, хай марширують, не треба нi придивлятися, нi прислухатися. Це ж такi хлопцi й дiвчата, що з ними не слiд зв'язуватися, їм у столицi все дозволено, їм протегує сам каудiльйо. Як вирiшать, що на них не так, мовляв, поглянули, поставилися непоштиво, або й просто захочуть причепитися, - будуть неприємностi. Хай їм грець! Далi, далi вiд цих скажених цуценят, породжених фалангiстськими собаками!

А молодi люди йшли далi своїм шляхом, немов не помiчаючи насторожених поглядiв перехожих. Вони жваво розмовляли, зиркали у вiтрини магазинiв, час вiд часу весело смiялись, не забуваючи, проте, козиряти кожному зустрiчному офiцеровi, незалежно вiд його чину, нiби знаходили в цьому особливу приємнiсть для себе.

Стрункий сiроокий юнак з бiлявим волоссям i лукавим, хоч i добродушним, виразом обличчя все частiше схиляв голову до своєї чорнявої супутницi i щось швиденько шепотiв їй. I щоразу вона ледве стримувалась, щоб не пирснути зо смiху. Проте потiм дiвчина одразу напускала на себе серйознiсть, навiть робилась суворою, кидала на юнака сердитий погляд темно-карих очей i докiрливо говорила тоном, який їй зовсiм не пасував:

- Досить, Алексо! Це стає просто неможливим. Згадай про свiй одяг, кинь жартувати! Невже ти не можеш бути серйозним?..

Але в її глибоких очах пiд пухнастими, красиво вигнутими бровами в той же час стрибали веселi вогники, що явно суперечили суворим словам. Юнак у вiдповiдь мовчки виструнчувався - якраз вчасно, бо назустрiч їм уже йшов якийсь офiцер, яких тут, у центральнiй частинi столицi, було так багато, нiби вся iберiйська армiя складалася з самих офiцерiв. Козирнувши офiцеровi, юнак одразу ж таки знов шепотiв щось своїй супутницi, i вона знов удавала, що дуже сердиться на нього. А смiх, нестримний молодий смiх, здавалося, струмiв з її очей.

I все ж таки дiвчина дедалi бiльше серйознiшала, брови її почали хмуритися. Ось вона у вiдповiдь на новий жарт свого супутника вже майже й не посмiхнулась. I юнак спинився, бо вiдчув, що дiвчина рiшуче взяла його за руку. Вона виразно, пiдкреслено серйозно сказала:

(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});
1 ... 40 41 42 43 44 45 46 47 48 ... 103
Перейти на страницу:
Тут вы можете бесплатно читать книгу Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко.
Комментарии