Сагайдачний - Андрiй Чайковський
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
- Я кажу, що не пропадемо, - говорив сотник. - Татари незадовго виснажаться i уступлять. Це їх остання спроба.
- Бог би з тебе говорив, а знаєш, брате, що у нас вже пороху небагато, вистане, може, на тиждень, а коли би так мало бути, як вчора, то на три днi. Ми за той час так знеможемось, що нiхто шаблi в руцi не вдержить…
В тiй хвилi настав при однiй стiнi табору великий крик. Жмайло забув за свою утому i побiг туди. Тут наступала бiльша сила татар i вже на вози повилазили.
Тодi Жмайло вискочив i собi на вiз, перескакував з одного на другий i рубав шаблею, мов косою косив. Куди не махне, то татарська голова злiтає. Його утома зовсiм кудись подiлась, здавалося, що його м'язи перемiнились у гнучку крицю, що нiчим її переломити.
За його примiром пiшли на перегони козаки i за короткий час вiдбили татар та стали за утiкаючими стрiляти з рушниць. Тепер вiдступили татари i на других мiсцях.
Можна було трохи вiдпочити. Чепiль приказав розвести огнi i варити обiд: конятину з покалiчених коней з кашею. В таборi загорiлись огнi пiд казанами. Могильники копали ями i хоронили полеглих товаришiв.
Той час супокою треба було використати на те, щоб привести табiр до ладу. Хоч татари його не здобули, та таки багато наробили бешкету. Було багато поранених коней та людей, кiлька жiнок збожеволiло з переляку i треба їх було в'язати поясами та держати у землянках, а то лiтали без упину по табору, кричали, йойкали або спiвали. Багато козакiв лежало пiд возами, були дуже утомленi.
- Я вже i число забув, як ми довго змагаємось, - говорив Жмайло до Чепеля.
- Вже три днi, мiй сину, - каже старий. - Може, вже дадуть собi спокiй. Глянь поза табiр, якi купи ми того татарського стерва набили. Звiдкiля їх тiльки набирається?
Справдi, поза табором лежали купи татар i коней.
Татари справдi вiдпочивали два днi, стягаючи щораз бiльшi сили. Це не ворожило добра. Козаки мусили за той час i собi вiдпочити, щоб набрати сили для нового бою, що їх неминуче ждав.
Новi татарськi сили пiдходили вночi i ховалися поза трупами, якi стали на сонячнiм жару розкладатися. До табору заносило великим труп'ячим смородом, що годi було дихати.
- Коли не вигинемо вiд татарських стрiл та набiгiв, то погинемо вiд сього диявольського смороду. У нас лише що не видно, як прокинеться яка пошесть, - говорив Чепiль до старшини.
- Нам треба буде рушитись звiдсiля бодай на кiлька гонiв, - каже Жмайло. - Начерпаємо у всi човни води, колодязь розберемо i на новому мiсцi новий викопаємо та тими самими дошками обцимбруємо.
Усi на це згодилися. Поклали човни на вози i стали черпати воду. Жмайло став ладити табiр до походу.
Вже запрягали коней до возiв. Татари помiркували це i стали знову наступати.
I знову настало тяжке змагання на життя i смерть. Татар наспiло стiльки, що першої днини. Козаки за два днi трохи вiдпочили, та все ж їх тепер було менше.
- Тепер хiба нас яке чудо спасе, - говорив Чепiль до Жмайла. - Хан поприсяг нам смерть, якої нам не минути.
- А менi тепер якраз здається, що помiч для нас вже близька. Моє серце таке почуває.
Жмайло кинувся у бiй, де найбiльше того було треба, не зважаючи, що татарськi стрiли iз заднiх татарських лав падали хмарою.
Бульба з товаришами добились щасливо до Днiпра. Поживились свiжою печеною рибою, переплили Днiпро i пустились далi. Кожна хвилина часу була дорога.
I тут стрiнули першу козацьку стежу.
- Далебi, що се нашi, - скрикнув Хрущ i почвалував наперед, вимахуючи шапкою.
- Певно що нашi, коли вже i Хрущ схвилювався, - говорив Бульба i почвалував за ним. - Здається, що сам Сагайдачний поспiшає. Дивiться, голуб'ята, скiльки вiйська їде.
- Слава Сагайдачному, - гукали козаки, вимахуючи татарськими шапками.
- Братики! - гукав Хрущ, пiд'їхавши до самої стежi. - Бог вас наслав, а то нашим вже кiнець приходить…
- Хто ти? - питали вiд стежi. - Хiба що не татарин?
- Ми вiд Чепеля, з тяжкою бiдою перебились через татар, та добре, що ми вас стрiнули. Скiльки вас?
- Нас тут п'ять сотень кiнноти, а човнами Днiпром пливе Сагайдачний з двома тисячами.
Бульба з товаришами, що якраз причвалували, дуже зрадiли:
- Як Сагайдачний тут, то ми побiдили. Кудою вiн вернув?
- Вiн надплив вiд Києва i як побачив, що Чепеля ще нема, зiбрав зараз вiйсько, яке лише було пiд рукою, i ми йдемо Чепеля рятувати.
Над'їхали i другi сотнi, i пiшли зараз до переправи, де мали з Сагайдачним зiйтись. Та вiн вже тут на них ждав. Вiйсько повиходило на берег, повитягали вози та повпрягали коней.
Сагайдачний радий був, що дiстав вiстку вiд Чепеля, та про все подрiбно розпитував у Бульби. Якраз минуло шiсть днiв, як Бульба вийшов з табору. За той час могло багато дечого перемiнитися… Тим трохи Сагайдачний турбувався та випитував про стан вiйська, мунiцiї i харчiв.
Бульба розповiв, що мунiцiї вистане ще на тиждень, значиться, що якраз тепер буде з нею кiнець. Харчiв буде на довше, а коли не стане палива, то матимуть зайвi вози i судна.
- Вже то старий Чепiль порадить собi, там розумнi люде, котрi щось вигадають в потребi…
Татари не прочували з тiєї сторони козацького набiгу. I здавалося, що вся козацька сила пiшла у Крим i там тепер її замкнули у таборi.
Сагайдачний приказав поховати байдаки в комишах i лишив тут одну сотню козакiв пильнувати. Сам рушив прямо на Перекопську шийку.
Перейшли непомiтно попри спалений Перекоп вночi. Доперва, як наскочили на татарське вiйсько iззаду, як гримнули на них з усiх гармат, татари змiркували, що прийшла iз Сiчi пiдмога.
Зараз по тiм Сагайдачний на чолi своїх кiнних сотень вдарив, мов шулiка на курчата, на збентежених татар.
З того боку не було жодної оборони. Хан, дiзнавшись про те, рвав собi волосся з бороди з досади, а татарина, що його про це звiстив, вбив власною рукою.
Хан з своїми прибiчними ледве втiк; ще трохи, а був би попався козакам у руки. Козаки гонили за ним далеко, але опiсля завернулися, бо Сагайдачний не любив того, щоб його сили розбiгалися.
- Зле, отамане, - каже ватажок тiєї чети, що за ханом гнались, чухаючи в потилицю.
- Що сталось? - питає Сагайдачний.
- Хан втiк нам з-перед носа, не вспiли пiймати.
- Хай його чорт злизне, не турбуйсь, пiймаємо другим разом. Ми не того сюди прийшли; а що у там-тiм боцi з татарами?
- Втiкають, мов вiвцi.
- Зараз прикличте менi котрогось iз тих козакiв, що вiд Чепеля прийшли.
Прикликали зараз Хруща, бо вiн був найближче. Вiн ще не скинув з себе татарської одежi.
- Йдемо далi, а ти показуй дорогу. А де Бульба?
- Замiшавсь у гурт… Та ми потрапимо i без нього, я проведу.
У таборi робилося щораз гарячiше. Послiднiй наступ тривав два днi, бо i нiччю не було хвилинки спокою. Козакам вже не ставало сили оборонятися. Багато людей не могло рухатися. Чепiль запорядив зменшення табору, бо такого великого простору не було ким обсадити. Козаки постягали вози ближче середини, а багато возiв покидали татарам на поталу. Через два днi не їв нiхто теплої страви. Живились в'яленою рибою i сухарями, котрих ставало щораз менше. Пороху осталось ще лиш кiлька бочiлок. Старий Чепiль так охляв, що не мiг на ногах стояти. До того його чепилась пропасниця, i козаки поклали його пiд судно, яке поставили з одного боку на стовпцях. Вiн стогнав важко, а пропасниця ним аж вгору пiдкидала. Начальство перебрав на себе Жмайло. Та йому теж недалеко було на той свiт. Пiддержував лише силою залiзної волi. Вiн тямив, що тепер рiшається доля цiлого козацтва, слава його побратима Петра, котрий був за цей похiд вiдповiдальний перед сiчовим товариством. Вiн добував з себе послiднiх сил. Усюди можна було його бачити, де була найбiльша небезпека. Не щадив себе, i тим пiдбадьорював своїх товаришiв. Вiд безнастанного накликування вiн так охрип, що голос його лунав, як голос пiвня, якому пiдрiзано шийку. Всi були обезсиленi, виснаженi, очадiлi вiд диму, обiдранi, мов гиря. Вони вiдбивалися останками сили, яку пiддержувала карнiсть, що завiв Сагайдачний.
Усi знали, що приходить їм остання година, що приходиться усiм пропасти, бо вiд роззвiрених татар не ждати їм пощади. Але вони продадуть дорого своє життя. Умовились мiж собою, щоб, коли вже не буде iншого виходу, повбивати себе взаємно, а не датись ворогам у руки.
- Ще трохи, товаришi, ще трохи, ще одну днину, а нам певно наспiє помiч, держiмося твердо, - говорив Жмайло.
Та ось рано, коли татари третьої страшної днини свiжими силами розпочали наступ, почувся з пiвночi гук гармат. Це начеб електричною струєю прошибло серця усiх.
Деякi думали, що їм причудилось, бо утомленiй душi не одно привидиться або прочується. Iншим здавалося, чи не гримить, але не було з того боку нiде хмари видно.
- То Сагайдачний йде, - крикнув з усiєї сили Жмайло i впав обiмлiлий на землю. Козаки думали, що його татарська стрiла поцiлила. Зараз занесли його пiд судно та поклали побiч Чепеля.
Слово "Сагайдачний" перелетiло увесь табiр блискавкою.
- Пiдмога, братчики, пiдмога! Слава Сагайдачному!
Оклики оживили всiх; кожний набрав вiдразу сили, начеб цiлющої води напився.