Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Моторний катер уже мчав до берега по новi глибиннi бомби, як Мiгель Хуанес збуджено вигукнув, вказуючи рукою:

- Єсть! Френко, влучили! Влучили-таки! Дивiться, он воно!

На вершинi останнього брудного водяного стовпа, що поволi осiдав униз, розсипаючись на мiльярди бризок, темнiла якась велика округла рiч. Вона повiльно поверталася в повiтрi, падаючи у воду.

- Назад! - скрикнув Мiгель Хуанес командировi катера не своїм голосом. - Назад! Виловiть цю штуку i негайно привезiть її сюди, менi. Негайно!

Катер круто повернув назад.

Ось двоє з його команди зачепили ту круглу рiч багром i почали втягувати її на катер. Та вона була надто велика, i тому командир катера, очевидно, вiдмовився вiд такої думки. Катер знову повернув до берега, тягнучи за собою на буксирi щось кругле, чорне й блискуче. Зараз, зараз катер наблизиться, можна буде сказати з певнiстю, що це...

- Колесо! - вигукнув Френко.

- Колесо "Люцифера"! - переможно закричав i Мiгель Хуанес, ледве не стрибаючи вiд захвату.

Катер пiдiйшов до берега. Через хвилину блискуче чорне колесо уже лежало на травi. Зламана вiсь стирчала вгору. Товстелезна гумова покришка, здавалося, не була пошкоджена.

Особливо уповноважений нарештi перемiг! "Люцифер" таки потрапив до пастки, з якої йому не судилося вийти, вiн навiки залишиться там, у глибинi лiсового озера!

- Ще бомб! Продовжити бомбардування! - наказав Мiгель Хуанес командировi катера, ставлячи ногу на колесо, мов перед ним лежав живий повалений ворог.

Не гаючи часу, команда моторного катера навантажила новий запас глибинних бомб i вiдпливла вiд берега. Мiгель Хуанес невiдривно стежив за рухами катера, очi його переможно сяяли. Нарештi, нарештi вiн досяг свого! Як же це здорово, що вiн догадався, передбачив таку можливiсть, приготував глибиннi бомби! Е, дорогий Сивий Капiтане, ти не схотiв використати пропозицiї, не схотiв пiдкоритися! Що ж, тим гiрше для тебе, бо фокус iз зануренням у воду вже не зiграв. Ти ж бо мав справу не з кимсь, а з самим Мiгелем Хуанесом, який недарма старанно i терпляче обмiрковував свої плани!

Хосе Френко пiдiйшов до свого начальника. Його налите кров'ю обличчя теж сяяло вiд задоволення.

- Пане Хуанес, - сказав вiн, вказуючи на те мiсце в озерi, де нещодавно вибухнула четверта глибинна бомба. - Пане Хуанес, менi здається, що з "Люцифером" тепер i справдi покiнчено. I Сивому Капiтановi вже не вийти на поверхню...

Хуанес поглянув туди, куди вказував Френко.

З води в тому мiсцi один за одним виринали великi повiтрянi пузирi. Вони виринали з глибини, здувалися на поверхнi озера i повiльно, лiнькувато лопались. Вiд них до берега йшли такi ж повiльнi й лiнькуватi хвилi, блискучi й немов змащенi олiєю. Та так воно було й справдi. Ось виринув ще один пузир. Було ясно видно, як вiд того мiсця, де вiн наче луснув, по поверхнi скаламученої води почала розходитись велика жирна пляма,- ширше, ширше, в усi боки... То було, безумовно, якесь масло, рiдке, жовтувате й блискуче.

Знiвечений, покалiчений вибухами потужних глибинних бомб, досi непереможний i невразливий, "Люцифер" Сивого Капiтана не врятувався! Вiн лежав зараз на днi озера, глибиннi бомби досягли його пiд водою, вони не тiльки одiрвали те колесо, а й пошкодили корпус автомобiля, якщо не зруйнували його вщент. З розбитого "Люцифера" на поверхню води виринало повiтря i масло - значить, пошкодження були дуже серйознi, такi серйознi, що машинi справдi вже не пiднятися з дна озера...

На мить Мiгель Хуанес уявив собi, як там, у темнiй глибинi, задихаються люди, позбавленi повiтря, як захльостує їх холодна вода, що рине в пробоїни, як люди борсаються, шукаючи порятунку... нi, нiщо вже не допоможе їм! Що ж, вони самi пiшли на це, самi обрали собi таку долю...

Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко.

- Нехай! - уперто мовив вiн. - Краще добити "Люцифер" i його команду остаточно, нiж залишити їм будь-яку можливiсть врятуватися. Мертвий ворог це безпечний ворог, Френко! Хай катер скидає всi наявнi бомби. Всi до одної!..

Вiн замовк. I, наче у вiдповiдь на його рiшучий наказ, пролунав ще один вибух глибинної бомби, першої з нової черги, що її почав скидати катер БМ-15...

ЧАСТИНА ДРУГА

Не на життя, а на смерть!

Роздiл дванадцятий

1. МIНИ НА ДОРОЗI

Повернувшись на "Люцифер", Олесь точно й докладно розповiв Капiтановi про все, що сталося з ним i Мартою пiд час перебування в столицi,- i про бесiду з Фредо Вiкторе, певна рiч. Ернан Рамiро слухав його мовчки i зосереджено. Олесь розповiдав i бачив, як хмурнiшає обличчя Сивого Капiтана, мов на нього насувається дедалi густiша тiнь. Одного разу юнак навiть сам спинився: йому здалося, що Ернан Рамiро хоче перебити його. Це сталося тодi, коли Олесь переказував слова Фредо Вiкторе про пiдпiльний комiтет i його керiвнi вказiвки, обов'язковi для всiх патрiотiв, у тому числi й для людини, яка володiє "Люцифером". Але й цього разу Сивий Капiтан стримався, промовчав i тiльки ще бiльше насупився.

Коли Олесь закiнчив, Ернан Рамiро пiдвiвся i сказав:

- Спасибi, ти виконав доручення. Не твоя вина, що цi люди не розумiють, з ким мають справу. Але про це потiм. Можеш iти, вирушаємо.

I це було все, що визнав за потрiбне вiдповiсти Сивий Капiтан! Мабуть, вiн не помiтив, який збентежений був Олесь, розповiдаючи йому все це, як гаряче хотiлося юнаковi почути вiд нього щось таке, що допомогло б йому розiбратися в складних думках i почуттях, яким вiн не мiг дати ради!.. Але Капiтан вважав достатнiми кiлька цих стриманих, гордовито кинутих слiв. I Олесь залишився з своїми глибокими сумнiвами.

"Люцифер" знову вирушив у дорогу. Куди саме - це було невiдомо i для Олеся, i для Марти, якi сидiли, розмовляючи, у каютi Валенто Клаудо. Раптом пролунав глухий удар, вiд якого струсонулася пiдлога i затремтiли стiни. I вiдразу швидкiсть "Люцифера" зменшилася. Крiзь незачиненi дверi каюти долинув чийсь збуджений голос:

- Алонсо, до ручного насоса!

Хтось пробiг по коридору, пролунали стурбованi голоси.

Марта злякано дивилася на Олеся, мов чекаючи вiд нього пояснень. Але юнак i сам нiчого не розумiв. Вiн ще прислухався до неясного вiдгомону голосiв, який чути було в каютi, i рiшуче пiдвiвся:

- Пiду до Капiтана! Треба ж довiдатися, в чому рiч...

Але Ернана Рамiро не було в кабiнi керування. Замiсть нього за штурвалом стояв Валенто Клаудо, який не стiльки керував машиною, скiльки напружено стежив за показаннями приладiв. I коли Олесь тривожно звернувся до нього, Валенто навiть не вiдповiв, а лише вiдмахнувся: не заважай, мовляв, i без тебе клопоту багато!.. Виходить, сталося щось серйозне.

Сивий Капiтан увiйшов до кабiни швидкими, енергiйними кроками. Обличчя його було зосереджене, кошлатi брови гнiвно нахмуренi. Побачивши в кабiнi Олеся, вiн тiльки кивнув головою i вiдразу звернувся до Клаудо: