Сагайдачний - Андрiй Чайковський

Козаки були невдоволенi i стали гомонiти.

- Послухайте мене, братики, до кiнця. Ось вам вкажу такого отамана, якого кращого не може бути. Давайте вашi голоси на курiнного отамана Жука. В таких походах вiн опитний, бо бував на морi. Його Трапезунд знає, хай же його пiзнає i Варна. На Варну пiдемо, товаришi, i хай нас поведе у божий час отаман Жук.

По тих словах Сагайдачний зiйшов з пiдвищення i сховався мiж юрбою.

- Гаразд! На Варну йдемо i вибираємо Жука. Де вiн? Давай його сюди…

Юрба стала Жука випихати на пiдвищення.

- Славно, Жуку! Отамануй нам i веди на Варну. Дорогу знаєш добре.

Отаман Жук не сподiвався, що дiло туди повернеться. Вiн був такої думки, що таки Сагайдачного виберуть, а на його курiнь впаде з цього добра слава, що такий славний козак iз куреня вийшов.

Рада скiнчилася, отаман був вибраний, i тепер на його головi було все обдумати i приладити до походу…

- Бодай тебе, Петре! Чого ти так дiло повiв i на мою голову таку тяжку вiдповiдальнiсть звалив? - говорив Жук за обiдом, хоч був радий з того, що йому така честь припала.

- Пiдожди, отамане, я ще одну штуку видумав i пiсля обiду тобi покажу.

По обiдi пiшли Сагайдачний, Жук i Марко за сiчовi вали. За ними Антошко щось нiс у мiшку i не хотiв сказати що. Аж зайшли на мiсце. Вiн розв'язав мiшок i вийняв з нього звичайну пращу, себто кусок шкури з двома мотузками, i кiлька куль завбiльшки з диню. То були кулi з соломи, помiшаної зi смолою. При кожнiй звисав шнурок, напоєний порохом.

Сагайдачний запалив кресивом шнурочок, поклав кулю на пращу, розмахнувся i викинув далеко. Куля впала на землю i лежала, поки шнурок згорiв. Опiсля стрiлило, куля розпуклася, куски розлетiлись i стали горiти.

- Тож вже знаєш, що в сих кулях є, i нащо вони?

- Ти сим хочеш кришi запалювати?

- Можна й кришi, але воно буде добре i на турецькi судна.

- Воно гарно, та кажи менi, як ти обляв порох гарячою смолою, i вiн не запалився?

- Я набрав мокрого пороху в платок, причепив до нього шнурок i обвив клоччям. Вiдтак обвинув смолою i облив довкруги смолою, поки порох висох, щоб мiг загорiтись, то i смола застигла.

- Таких смоляних гарбузiв треба наробити бiльше, - говорив Жук. - Коли пiдкрадемося вночi пiд турецькi судна, то можна буде увесь флот спалити у пристанi. Помости на суднах смоленi добре, щоб не протiкали.

Жук наставив Сагайдачного своїм обозним. Пiд ним стояло усе пiше вiйсько, гармата, могильники i драбинники.

Тепер вони заходились обидва запопадливо коло влаштування морського походу на Варну. Сагайдачному прийдеться здобувати фортецю, i до цього вiн хотiв усе зараз обдумати.

Жив тодi на Сiчi старий дiд Семен Нетопа, котрий довгий час побував у турецькiй неволi. Вiн там втратив своє здоров'я i силу. Був дуже немiчний, не довиджував, приглух, у нього голова хиталась i тряслись руки. Не мiг нiчого робити i усю зиму пересиджував за пiччю у куренi, а лiтом грiвся на сонцi, але на Сiчi дуже шанували старих людей, не жалували хлiба-солi i слухали їх мудрої ради.

Сагайдачний заходив до нього вечорами та випитував про Варну. Нетопа побував там довший час i знав її добре; знав вiн i стан Варнянської фортецi.

Вона славилась своєю недоступнiстю.

Дiд виложив свiй погляд, що Варну можна взяти лише, як здобудеться фортецю, а до неї можна добратися лише вiд рiчки, яка пливе попiд сам мур, дуже високий i грубий. Гарматою його не розiб'єш, а на нього хiба драбиною дiстанешся.

Зараз пiд самим муром стоять будiвлi, сюди замикають на нiч невольникiв, пригнаних з роботи. Мур такий грубий, що по ньому перейде двоє, а то i троє людей. Йдучи муром, приходиться до дверей башти, що стоїть над воротами фортецi. У тiй баштi стоїть замкова сторожа, з яничарiв. Вiдсiля виходять вартовi, i там держать ключi вiд ворiт. Ворота засуваються великим дубовим засувом, що входить глибоко в мур.

Iншого входу i виходу нема, є хiба, може, яким пiдземним льохом, та вiн цього не знає.

Коли б так повелось взяти сторожу, щоб не розбiглася i не затривожила вiйська, що стоїть в замку, то можна, забравши ключi, вiдчинити ворота i впустити через них козакiв, тодi було б гаразд.

Сагайдачному тепер стало все ясно. Треба лише подумати, як це все зробити.

II

За час, коли вiдомо стало, що пiде похiд на Варну, заборонив кошовий кому-небудь з Сiчi виходити. Обставлено сторожею проходи; а сторожа мала право кожного застрелити, хто би хотiв переплисти за рiчку. Треба було держати все в тайнi, щоб ворог про те не дiзнався, бо тодi усе пiшло б внiвець. По степу пiд той час ганялись меншi купи татар, котрi слiдили пильно за тим, що на Сiчi робиться.

День походу проголошено попереднього дня. Шiстдесят п'ять байдакiв, навантажених усяким добром, харчами i всякими воєнними припасами, стояло на припонi на Днiпрi. Крiм того, було багато порожнiх суден на всяку потребу. У цей похiд йшло двi тисячi вибраного лицарства.

Раненько того дня вiдслужив сiчовий пiп службу божу, ходив вiдтак i благословив вiйсько хрестом та кропив свяченою водою на щасливу дорогу.

Мов духи, виходило козацтво з сiчових ворiт i сiдало на байдаки. Уся Сiч вилягла на валi i прощалася з вiдпливаючими, викидаючи вгору шапками.

Повiдпинали байдаки i вдарили веслами. Попереду помчали два невеличкi човни, котрi мали розглядати рiчку. За ними у вiддалi плив байдак отамана пiд малиновим стягом. Тут був i Сагайдачний з Марком i Антошком, котрий вiд свого пана не вiдступав.

Отаман Жук зняв шапку i перехрестився на сiчову церкву, другi зробили те саме. У Сагайдачного забилось сильнiше серце. Це його перший морський похiд. Вiн горiв з нетерпячки побачити те все, переконатися наглядно, чи його зусилля покажуться корисними.

- Благослови, Боже, в щасливу дорогу на лицарське жниво, i дай, Боже, щасливо повернутися! - молився Жук.

До лиману мали заплисти вночi. Там стояла турецька залога з гарматами, котра мала не допустити козакiв на море. Наближаючись до лиману, козацький флот роздiлився i плив двома шнурками, судно за судном попiд береги. Пiд нiч сходились i пливли серединою. Прикази отамана розвозили розсильнi малими човнами.

Наприкiнцi отаманського судна стояла бочка, у якiй держали козаки пiвня. Вiн мав їм звiщати день i був у великiй пошанi. Тут, на отаманському суднi, був ще i секстант - голка, бо без цього не можна на море пускатися. Сагайдачний говорив до Жука:

- Чи ти, товаришу, знаєш Варну?

- Я там ще не був. Коли її здобудемо, тодi i пiзнаю.

- Так ти послухай мене i поглянь, чого я в школi про Варну навчився i чого вiд людей довiдався.

Сагайдачний розложив кусок паперу з рисунком i, показуючи пальцем, так пояснював:

- На Чорне море ти краще дорогу знаєш, бо ти перепливав його не раз. Будеш i се знати, кудою плисти пiд береги Болгарiї. Ось тут - гирло Дунаю, з його семи рукавами, а тут лежить Варна, як кажуть бувальцi, славна неприступна турецька фортеця. Перед нею - морська пристань, де стоять турецькi галери i байдаки. Ось тут замок. Нам поперед усього треба його здобувати, та вiн, як бачиш, подальше вiд моря. Попри його впливає до моря невеличка рiчка Девна. Пливе попiд сам мур. На цей мур дiстанемось нашими мотузяними драбинами, дiстанемось з байдакiв, якими треба вночi непомiтно пiдплисти в рiчку. Цього муру дерев'яними драбинами не вiзьмеш, бо нема берега i нема на чiм їх поставити. Дерев'янi драбини держаться в долинi, нашi мотузянi держаться гаками на горi. Тепер ти, отамане, розпоряди i прикажи, що кому треба робити.

- На те ще буде час, коли ми туркам попiд Очакiв на море перекрадемось. Там чатують турки днем i вночi; цiла штука в тому, щоби турецьких сторожних собак перехитрити…

Як доплили до лиману, сховалися в прибережних комишах, дожидаючи ночi. Тодi рушили тихесенько попри Очакiв. Треба було плисти так тихесенько, щоб навiть веслом по водi не плеснути, бо вiд того усе залежало, щоб в Очакiвськiй фортецi нiхто їх не помiтив. Перепливали так цiлу нiч, поки усi байдаки не переплили. В очакiвськiй фортецi блимало свiтло.

Коли стало заноситися на свiт, усi байдаки були вже на повному морi. Усi хрестилися i дякували Богу. Залунали по байдаках козацька пiсня, забринiла бандура.

Взялася напрочуд гарна днина. Вiд сходу зарожевiло небо, а далi цiле запалало. Мiльйони огняних стрiл височiли з моря вгору, i випливло велике червоне сонце, котре пiдносилося щораз вище i вище i заяснiло такою яснiстю, що аж слiпило очi. Байдаки зiбрались вкупу довкруги отаманського судна. Отаман зняв шапку i став голосно вiдмовляти молитву. Вiн тепер був i духовником запорозькiй братiї. По козацькому звичаю, то коли по морю прийшла скрутна година, козаки навiть сповiдалися перед отаманом.

Потiм запалили по байдаках огнi на широких кам'яних плитах. Над огнями позавiшували казани на тринiжках. Воду возили з собою бочками. Усi байдаки були пообшиванi очеретом, щоб не потонути, коли б у байдаки багато води набралось.

Поживилися i попливли далi. Байдаки згуртувались в чотири лави. Довкруги цiлого флоту пливли таким пiвколесом малi прудкi човни.