Сагайдачний - Андрiй Чайковський

Потiм запалили по байдаках огнi на широких кам'яних плитах. Над огнями позавiшували казани на тринiжках. Воду возили з собою бочками. Усi байдаки були пообшиванi очеретом, щоб не потонути, коли б у байдаки багато води набралось.

Поживилися i попливли далi. Байдаки згуртувались в чотири лави. Довкруги цiлого флоту пливли таким пiвколесом малi прудкi човни.

- Тепер маємо свобiдну голову i можна зараз цiлу рiч добре спокiйно обмiркувати, - каже Жук, - покажи менi ще раз сей папiрець, бо я тебе лише одним ухом слухав. У мене була iнша турбота на головi. - Вiн став придивлятися нарисовi ситуацiї i поводив по ньому пальцем.

- Як же ти думаєш, Петре?

- На мою думку, нам би пiдождати на морi, щоб нiкому не лiзти в очi, або ховатися десь пiд болгарським берегом i пiдождати до ночi. Вiдтак поплисти пiд Варну до пристанi i запалити турецькi судна. Вiд цього цiла Варна заворушиться. Дамо їм трохи роботи i вiдвернемо увагу вiд того, що я маю зробити. Я запливу у Девну пiд замок, його треба буде вмить здобути, там, либонь, сидить уся варнянська залога. Там сидять узапертi християнськi невольники. Туди заганяють у спокiйний час i тих невольникiв, що по галерах мучаться. Тут ховається турецька каса, i вся гармата, та багато воєнного добра. Коли б тобi, отамане, яка гармата в руки попала, то бери її без лафети. Це забирає багато мiсця на суднi; а лафету то ми собi у Сiчi доробимо. Добре було б захопити кiлька менших суден, таких, щоб у Днiпро перевести можна. А як на замку покажеться огонь, так знай, що ми замок взяли i пiдпалили.

Марко, слухаючи це, дивився на свого побратима з подивом. У своїй уявi вiн бачив зараз того малого Петруся з Кульчиць, коли разом на оболонi пасли товар. Як воно гарно сталося, що такий талант не змарнувався серед сiрої селянської маси в буденщинi пiд солом'яною стрiхою або мiж книжками та паперами.

Мiж козацтвом було весело. Море було спокiйне, сонце свiтило ясне, не стрiчаючи по своїй дорозi нi одної хмари.

По чистому рiвному морському плесi лунала козацька пiсня.

Не було поки що нiякої небезпеки. Нiде нi слiду ворожого судна. Байдаки держалися берега на таку вiддаль, щоб їх з берега не можна було помiтити.

Минули Хаджi-бея i наблизилися до гирла Дунаю. Тепер треба було поводитись обережно, бо туди могли швендятись рибальськi судна, а мiж ними i турецькi. Вiдразу замовкла пiсня.

Задержалися тут у комишах i чекали ночi.

Сагайдачний зараз вiддiлив свої судна, щоб у слушний час вiдплисти на своє мiсце.

З того, що кiлька днiв була гарна погода i сонце нагрiвало, назбиралося пiд вечiр у повiтрi багато пари, яка затягла туманом i море, i його берег.

Це було якраз на руку козакам, бо могли непомiтно плисти. Жук розвинув свої судна в довгу лаву i, коли настала темна нiч, пiдплив до пристанi.

Розвiдчi човни закралися передом до пристанi всередину i донесли отамановi, що там стоїть багато турецьких галер i суден, на яких не чутно нiякого гамору. Значить, що там не прочувають небезпеки, стоять на якорях, а людей там дуже мало.

Сама добра пора зачинати. Байдаки окружали цiлу пристань, особливо вiд Царгорода, щоб туди нiяке судно не перекралося. Другi байдаки запливли у пристань.

На них заблищали iскорки вiд кресива, яких прислоняли до пристанi полою, i смолянi галушки посипались на помости турецьких суден. За хвилю почулося в рiзних мiсцях трiскання лускаючих куль, куски гарячої смоли розлiталися по смоленiм помостi. За часок усе те спалахнуло ясним полум'ям, судна зачали горiти. Вiд них займалися й тi, що не досягла їх смоляна куля. В цiлiй пристанi постав великий пожар. Тодi козацькi судна повтiкали на море i стали поруч других у колесi.

Цiла Варна заворушилась. Турки з великим криком поспiшали до пристанi. Усе кинулось рятувати. Моряки вскакували на судна, якi ще були цiлi, i поспiшали ви-дiстатися з вогню на море. Та тут натрапили на ланцюг козацьких суден, козаки зачiпали втiкаючих гаками, вскакували на судна i вибивали усiх впень, а судно -забирали. Тепер турки догадалися, хто їм запалив флот.

А тим часом Сагайдачний, ще поки у пристанi вчинився пожар, заплив зi своїми суднами у лиман Девни i поплив горi рiчкою. Звiдсiля побачив вiн, яке пекло зчинилося у пристанi. Сагайдачний пiдплив аж пiд мур замку. Тут було темно, свiтло пожару туди не доходило. Кiльканадцять мотузяних драбин загурчало в повiтрi. Гаки позачiплялися за вершок муру.

Сагайдачний, заткнувши шаблю за пояс, з ножем у руцi полiз перший по драбинi, слiдом за ним полiз Антошко з ножем в зубах.

Вiдразу показалося кiльканадцять голiв. На вершку муру вже було ясно вiд полум'я. Сагайдачний бiг муром до дверей башти над воротами.

Зараз при самiм фортечнiм мурi стояли вiд середини будiвлi. Їх кришi сягали боком аж до вершка муру.

Нiхто не звертав увагу на тi тiнi людей, що бiгли здовж муром.

Сагайдачний почув за собою якийсь шелест, щось сунулося по кришi, а далi впало на подвiр'я. Вiн оглянувся, Антошка вже за ним не було. "Пропав хлопець та ще бешкету нам наробить".

Вiн тепер пустився бiгцем, щоб чимшвидше взяти башту.

Зараз з муру вели дверi до башти. Крiзь щiлину побачив Сагайдачний свiтло. Вiн заглянув туди, всередину. На столi блимав каганець, хитаючи своїм малим свiтлом. Було тут кiлька туркiв. Один, старший, сидiв на помостi i курив свiй чубук. Один проходжувався мовчки по хатi, а кiлька спало на своїх лежанках. Вони не показували по собi, щоб пожар у пристанi їх турбував. Впрочiм, їх дiло було сторожити на баштi, а не в пристанi.

Сагайдачний стояв з кiлькома козаками пiд дверима. Вiн порозумiвся з ними шепотом, i кiлька дужих козакiв пiдперлися плечима пiд зачиненi дверi. Потиснули з цiлої сили i виважили iз бiгунiв. Дверi впали, а козаки кинулись на збентежених туркiв i порiзали всiх в один мент, що i крикнути не було коли.

Сагайдачний дивився по стiнах i тут, бiля дверей, побачив на кiлочку великий ключ.

- Пiти до наших, щоб Марко мерщiй пiдступив з вiйськом пiд ворота. Взяти смолоскипи i ракету червону, одну, другу.

Сам пiшов другими дверима i тут зараз потрапив на схiдцi, що вели вниз. За ним пiшли козаки.

Збiгши надолину, зараз на другiм кроцi наткнувся на якогось лежачого чоловiка i трохи не впав. Кинувся до ворiт i тут побачив у сутiнi когось, що з замком мозолився. Сагайдачний скочив до нього з ножем, та в саму пору почувся шепiт:

- Це я, Антошко. Я впав з кришi, та аж сюди напомацки забрiв.

- Де вартовий вiд ворiт? - питає Сагайдачний, шукаючи замка.

- А ондечки лежить; либонь, вже неживий. Я пiдступив непомiтно i зацiдив його лобом у живiт. Хотiв я вiдчинити ворота, та вони, клятi, не даються.

Сагайдачний перекрутив ключем замок i при помочi козакiв вiдсунув великого засува, що заходив через цiлi ворота у дiру в мурi. Тепер вiдчинили замковi ворота на оба крила. За хвилю надбiгли козаки з берега i всипались на подвiр'я.

- Треба засвiтити. Кидайте смолянi галушки на кришу.

Який десяток смоляних куль попало на кришу, стали лускати, i криша зайнялась та стала горiти.

Аж тепер побачили турки, що у замок вдерлися непроханi гостi. В замку стали сурмити на тривогу. Яничари повибiгали з своїх домiвок, на майданi стало ясно, мов удень. Козаки з криком кинулись на яничарiв з шаблями. Яничари не могли очуняти i гинули на козацьких шаблях. Та яничарiв виходило щораз бiльше, i тепер стали оборонятися.

З горючих будiвель виходили розпучливi крики невольникiв:

- Рятуйте нас, хрещених, бо згоримо.

- Хлопцi! Розбивайте дверi, бо невольники згорять.

Козаки стали розбивати дверi, i звiдтiля вибiгали покованi в кайдани люде. Вони кинулись теж розбивати дверi у iнших будiвлях. Вони вхопили велику колоду i гатили в дверi, мов таранами. Зараз стали розбивати кайдани чим попало. Помагали однi другим. Хто вже був свобiдний, хапав в руки ломаку та йшов з козаками на яничарiв.

Мiж яничарами з'явивсь якийсь старшина й крикнув на них могутнiм дзвiнким голосом. На те яничари поставились пiд муром в трикутник i стали завзято вiдбиватися; цей старшина став на шпилю трикутника з шаблею наголо. Був це дужий високий чоловiк з чорною бородою. Тепер даремне силувались козаки розбити яничарiв, котрi оборонялись шаблями i бердишами, що небезпечно було до них пiдступити.

Невольники, бачачи це, узяли з пожару довгу горючу платву i стали штовхати у яничарiв, мов тараном:

- Ось як їх, клятих, треба, а ви, козаки, доконайте решту шаблями.

Горюче бервено, мов язик якоїсь казкової потвори, безвпинно то стягалося, то висувалося наперед, а за кожним разом мотлошило яничарiв, котрi з криком та прокльонами падали на землю. Вiд тих ударiв трикутник розбився. Яничари розскочились, i на них напали козаки з шаблями. Тепер вже обороняв кожний сам себе.

Високий старшина скочив з недобитками пiд мур i тут став оборонятися. А видно, що мистець був на шаблi i стинав голови, мов макiвки тим, що на нього наступали. Тодi виступив поперед Марко Жмайло.

- Лишiть менi його, товаришi, хай помiримось. На хвилю припинився бiй. Кожний хотiв бачити той лицарський двобiй. Одна i друга сторона поставила свого, найстаршого борця на шаблi. Знайшов свiй свого.