У затiнку пальм (на украинском языке) - Николай Олейник

Отодi й народилася в народi примовка: "Амазонiя - рай для одиниць, зелене пекло - для мiльйонiв". Тисячi хворiли, калiчилися, гинули, - одиницi одержували казковi баришi, споруджували вiлли, палаци на березi свiтової рiки, де стiльки простору, стiльки повiтря, стiльки багатства. В Iкiтосi, що саме тодi переживав перiод свого розквiту, з селища рибалок i лiсорубiв перетворюючись на європейське мiсто, i досi стоїть на високому березi розкiшний палац, збудований першорядними майстрами з дорогоцiнних, завезених з Iспанiї, Францiї та Португалiї, матерiалiв. Либонь, i знаменитий Ейфель, про будинок якого згадувалося, опинився тут не випадком.

Та всьому настає кiнець. Винахiдливi дiлки ще на самому початку кампанiї викрали з Амазонiї зерна гевеї, висiяли їх на плантацiях у Малайї та iнших колонiях i невдовзi почали одержувати не менш цiнну i значно дешевшу сировину на внутрiшнiх теренах. Лихоманка минула, проте спадок її зостався.

Назад, проти течiї, суденце йшло поволi, небо прояснилося, ми стояли на палубi й милувалися краєвидами. Знову хатини на палях уздовж берега, юрби дiтей, напiвголi жiнки, якi полощуть ганчiр'я... Океанський, поверхiв на чотири, лiсовоз, ущерть завантажений червонястою деревиною, просунув униз, до гирла. Не меншої тоннажностi шведське судно з обладнанням для бурових важко повзе в верхiв'я...

- Зараз у нас розвiдано величезнi запаси нафти, - певне, помiтивши нашу зацiкавленiсть "шведом", мовить гiд. - Починається iнтенсивне освоєння родовищ.

Кожному зрозумiло, що таке нафта в сучасному свiтi, в умовах шаленої гонки озброєнь i економiчних спадiв у капiталiстичних країнах. Нафта - це важiль великої полiтики. I, звичайно ж, панамериканськi трести та синдикати не хочуть втрачати нагоди позмагатися в нафтодобувнiй та гiрничiй промисловостi. Вони всiляко улещують перуанський уряд, пiдприємцiв, щоб укласти вигiднi контракти, якнайширше впровадити свою технiку i технологiю i таким чином поставити цi провiднi галузi у свою залежнiсть, встановити над ними контроль. Задля цього йдуть на все: на пiдкупи впливових осiб, шантаж, компрометацiю iнших фiрм та спецiалiстiв, найперше, звичайно, соцiалiстичних країн. Багатюща на природнi багатства країна знову стає ареною боротьби за стратегiчну сировину. Боротьби напруженої, впертої, нещадної. Це можна простежити хоча б на прикладi великого гiдроенергетичного комплексу "Ольмос". Його розробила група фахiвцiв Московського науково-дослiдного iнституту "Гiдропроект", на чолi з членом-кореспондентом АН СРСР М.О.Малишевим. Проект передбачає перекидання значної кiлькостi води через гiрський кряж зi сходу на посушливе тихоокеанське узбережжя Перу, що дало б змогу зросити понад 100 тисяч гектарiв напiвпустельних земель. Для цього необхiдно пробити 20-кiлометровий тунель з двома перепадами, де працювали б двi потужнi електростанцiї. Проект розроблено, схвалено, але уряд нiяк не наважиться почати його здiйснення. I причина не тiльки в бiдностi країни: транснацiональнi компанiї, насамперед проамериканської орiєнтацiї, залякують перуанцiв "недосконалiстю" радянських проектiв, "застарiлiстю" технiки, зрештою, горезвiсною "радянською загрозою". На декого це впливає. Хоч споруджений з допомогою радянських спецiалiстiв рибопереробний комплекс у мiстi Пойта дiстав високу оцiнку як самого президента (пiд час офiцiйного вiдкриття), так i експлуатацiйникiв. Комплекс на 60 процентiв забезпечує потребу країни в рибопродуктах. Це визнають усi. Крiм того, пiд час будiвництва десятки перуанцiв здобули високу галузеву квалiфiкацiю, побували на стажуваннi в СРСР.

Така дiйснiсть. Такi факти. Головна тенденцiя сучасностi прагнення до миру, взаєморозумiння, взаємовигiдного економiчного спiвробiтництва з країнами соцiалiзму - все ширше, впевненiше прокладає собi дорогу на рiзних континентах. Дiловi стосунки з СРСР та iншими членами РЕВ дають латиноамериканцям можливiсть розвивати своє народне господарство, виходячи з нацiональних iнтересiв, а не бути сировинним додатком iмперiалiстичних монополiй, роблять їх рiвноправними учасниками мiжнародного економiчного обмiну.

Настав час прощатися з Перу. Комфортабельний "Дуглас", легко вiдiрвавшись од бетонованої злiтної смуги, взяв курс на Буенос-Айрес, Аргентину. Знову потягнулися голi гiрськi кряжi, зеленi долини мiж ними, рiчки, рiчечки, праворуч по курсу - Великий, або Тихий океан. Це вже була земля Чiлi, багатостраждальної, трагiчної i нескоримої Чiлi. Хотiлося звiдси, зверху, побачити хоч мiсце, де на березi океанської затоки стоїть бiлий будиночок Пабло Неруди - поета, мислителя, громадянина. Людини, чию честь, чиє iм'я фашисти марно намагалися розтоптати.

Спаленi книги, зруйнована оселя спiвця неначе промовляють голосом поета. "Нехай прокинеться лiсоруб!" - до отих перуанських, амазонських бiдакiв слово поета. I вiриться: вони прокинуться - лiсоруб, шахтар, хлiбороб, рудокоп. Вони вже прокинулись! У Чiлi, Нiкарагуа, Сальвадорi... Прокинулись i рвуть ланцюги.

В аеропорту Сантьяго нас не випустили. Лiтак дозаправляли з пасажирами на борту, що, здається, суперечить елементарним правилам безпеки.

...У перекладi Буенос-Айрес означає "добре повiтря". Тут, на схiдному узбережжi Атлантики, воно таки справдi добре. Починалося лiто, дерева стояли в пишнiй зеленi. Буяли декоративнi кущi, клумби, квiтники. Безлiч цвiту! А менi запам'ятався соняшник. В одному з передмiських дворикiв. Вистромився з-за огорожi, повернувся голiвкою до сонця i вслухався в гомiнке життя передмiстя, дороги. Так i кортiло пiдiйти, сказати: "Здоровий був, козаче. Як тобi тут, на чужинi?" Було ж таке, що Коцюбинський колись на Капрi вiтався до мальв...

В дорозi нас застерiгають: "У мiстi напружене становище, не дивуйтеся, якщо вас зупинять i зажадають документи. Вiйськова хунта другий день наполягає на зреченнi президента вiд влади, той упирається. Сьогоднi повинно вирiшитися..." Це вже не перший президент за минулий рiк. У країнi арештовано близько ста прогресивних дiячiв. Серед них Альфредо Варела - видатний письменник, громадський дiяч, лауреат мiжнародної Ленiнської премiї "За змiцнення миру мiж народами". Його роман "Темна рiка" i створений на цiй основi фiльм "Течуть каламутнi води" розповiдають про стражденне життя заробiтчан. Пригадується епiзод: тiкаючи вiд злигоднiв, люди вночi нелегально перепливають. -рiчку, аби емiгрувати, знайти десь заробiток, а їх у свiтлi прожекторiв розстрiлює прикордонна варта. Жахлива картина!

Так i не вдалося побачитися з Альфредо, нашим другом. За кiлька днiв, коли становище стабiлiзувалось, його випустили з в'язницi, але про зустрiч не могло бути й мови.

Контрасти. Якi ж бо рiзкi! Неволя на тлi чудової природи. Райське повiтря землi й задуха, бруд тюремного каземату. "Коли, кому й де було без мук даровано свободу?" Сказано давно, а звучить актуально. Доля борцiв, доля спiвцiв однакова за всiх часiв.