Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Генерал Альдумеро да Хуранiто натиснув кнопку дзвiнка.

- Повiдомте департамент преси, що я дозволяю газетам i радiо iнформувати населення про новi жахливi дiї державного злочинця Ернана Рамiро, вiдомого пiд назвиськом Сивого Капiтана, - мовив вiн сухо i спокiйно ад'ютантовi. - Напрямок i характер повiдомлень має безпосередньо витiкати з тiєї квалiфiкацiї, яку я щойно дав. Треба ще пiдкреслити що уряд вживає усiх заходiв для того, щоб знешкодити цього злочинця i захистити населення, яке, безумовно, страждає вiд його дiй. Все. Можете йти.

Мiнiстр внутрiшнiх справ обрав свою лiнiю поведiнки...

Наступного ранку всi столичнi газети вийшли з сенсацiйними новинами.

I так само, як усього тиждень тому газети, захлинаючись повiдомляли про загибель Сивого Капiтана i перемогу полiцiї так i тепер вони захлиналися, описуючи в усiх деталях свавiльнi й кривавi дiї цього державного злочинця, який намагається пошкодити i урядовi, i цiлому iберiйському народовi.

Столиця вирувала вiд збудження. Люди розхоплювали газети, шукали в кожнiй з них якихось новин. На перехрестях у садах i скверах, у кафе i ресторанах, в аристократичних кварталах i робiтничих передмiстях - всюди не вщухали розмови про одне й те ж саме. I ранiше про Сивого Капiтан говорили чимало, ще вiдтодi, як вiн iз своїм "Люцифером" уперше з'явився пiд час вiйськового параду на Авеню-дель Прадо. Проте навiть неупереджений i не дуже уважний слухач одразу помiтив би рiзницю в тих розмовах. Тепер характер i настрiй розмов змiнився, змiнився докорiнно.

Якщо ранiше, до подiй останнiх днiв, переважна бiльшiсть людей так чи iнакше виявляла певнi симпатiї до таємничого Сивого Капiтана, то тепер це дивне iм'я здебiльшого викликало страх i побоювання. Жандармiв i полiцаїв, що їх знищив "Люцифер", не шкодував нiхто. О, тут серед iберiйцiв iснувала чи не одностайна єднiсть! "Собацi - собача й смерть!" - було загальною думкою.

Але, крiм жандармiв i полiцаїв, крiм мерзенних фалангiстiв, пiд час нападiв "Люцифера" загинуло чимало i мирних людей, молодих iберiйцiв, яких фалангiстський уряд змусив зодягти вiйськову форму. За що загинули вони? Хiба виннi були вони в тому, що їх примушували полювати на "Люцифер"? А втiм, Сивий Капiтан, очевидно, не робив нiякої рiзницi мiж жандармами i полiцаями, з одного боку, i нi в чому не винною молоддю в вiйськовiй формi, яка тiльки змушена була виконувати накази командирiв, можливо, i внутрiшньо протестуючи при цьому.

Люди мiркували так: фалангiстський уряд генерала Фернандеса принiс їм злиднi й жорстокiсть. Але що кращого можуть дати жорстокi вчинки цього самого Сивого Капiтана? Вiн вийшов на боротьбу з урядом Фернандеса? Добре. Але, якщо вiн i переможе, що принесе вiн народовi, коли вже й зараз його дiї залишають кривавi слiди?..

...В невеличкiй кiмнатi одного з сiрих i непоказних будинкiв на робiтничiй околицi столицi було тiсно й накурено. Фредо Вiкторе обвiв уважним поглядом присутнiх. Обличчя його було похмуре i втомлене. Кiлька годин обговорення далися йому взнаки, тим бiльше, що питання було надто важливе i викликало чимало суперечок. Тепер стало ясно, що втомився не тiльки вiн один. Суперечки потроху вщухали, основнi лiнiї думок намiтилися.

Фредо Вiкторе пiдвiвся i постукав олiвцем по столу, закликаючи до уваги. Та коли б вiн i не зробив цього, все одно присутнi одразу б замовкли, чекаючи, що нарештi скаже голова пiдпiльного комiтету патрiотiв, який досi здебiльшого слухав присутнiх, лише зрiдка вставляючи те чи iнше зауваження, наче невтомно вбирав, у себе думки i настрої членiв комiтету.

- Що ж, товаришi, будемо вирiшувати справу, - мовив Фредо, не пiдвищуючи голосу, як завжди, спокiйно i рiвно. - Ми подiлилися думками, висловилися. Здається, можна пiдвести пiдсумки обговорення i прийти до спiльних висновкiв. Так?

- Так, - пролунали вигуки.

- Частина товаришiв спочатку зайняла непримиренну позицiю. Мовляв, у нас немає нiчого спiльного з Сивим Капiтаном, самолюбивим i властолюбним iндивiдуалiстом, який став на шлях терору i тим самим перестав чимсь вiдрiзнятися вiд першого-лiпшого претендента на диктаторство. На думку тих товаришiв, треба забути про можливу користь, яку мiг би принести нашому руховi Сивий Капiтан з його "Люцифером", бо з ним, мовляв, нема про що говорити, вiн - чужа i зовсiм стороння нам людина. Це - один з крайнiх поглядiв декого з членiв комiтету. Але не бiльшостi. Скорiше, меншостi, як я помiтив. Бiльшiсть, на мiй погляд, дотримується iншої думки...

- Скоритися i нав'язати собi на шию умови Сивого Капiтана, якi вiн пропонував тобi? Так, чи що?

- Нi, не так. I ви знаєте добре, що на це я перший не погодився б, чiтко зауважив Фредо Вiкторе. - Бiльше того, я, як менi здається, можу ще гострiше схарактеризувати тi особливостi Сивого Капiтана, якi заважають йому стати справдi прогресивним дiячем, що принiс би велику користь трудящим нашої країни... iм'я якого ввiйшло б в iсторiю...

- Ану, скажи, скажи, - iронiчно зауважив хтось.

Фредо Вiкторе знизав плечима:

- Будь ласка. Сивий Капiтан, вiн же Ернан Рамiро, насамперед не полiтичний дiяч, вiн дуже мало тямить у полiтицi взагалi. Його розум - це розум видатного вченого, фiзика, технiка, одне слово, людини науки, яка все своє життя пишалася саме тим, що вона стоїть осторонь вiд полiтики, вище її. Життя i трагiчна доля його близьких змусили Ернан а Рамiро зрозумiти, що за наших часiв нiхто не може лишатися поза полiтикою. I вiн сам теж, особливо пiсля того, як йому вдалося збудувати свiй "Люцифер"... машину, силу й мiць якої вiн, до речi, перебiльшує. Але це iнша справа. Для самого Ернана Рамiро "Люцифер" є втiлення могутностi й непереможностi. Вiн переконаний, що з допомогою "Люцифера" може досягти всього, чого йому забажається. Чого ж саме? До чого прагне Сивий Капiтан? Ви здивуєтеся, коли я скажу: по сутi, нi до чого! Вiн хоче помститися Фернандесовi та його клiцi, гаразд. Але хiба це - полiтична мета? Нi! Вiн хоче, як каже, визволити народ з-пiд ярма фалангiстiв. Але - як? Вiн i сам не знає цього, сподiваючись, що народ, переконавшись у могутностi його "Люцифера", пiдiйметься проти фалангiстського ладу... а Фернандес i його поплiчники, побачивши це, покiрно поступляться мiсцем для iншої, демократичної влади...

- Дитяча витiвка! - вiдгукнувся той самий голос.

- А я хiба кажу, що це розумно? - посмiхнувся Фредо Вiкторе. Звичайно, все це нiсенiтниця. Але чого ж iншого ви хотiли б чекати вiд Ернана Рамiро? Адже вiн, хоч i видатний, талановитий вчений, не має, як ми бачимо, найменшого уявлення про основнi закони розвитку суспiльства, про класову боротьбу й її суворi основи. Йому здається, що для виправлення суспiльного лиха, для подолання фалангiзму досить доброго бажання, пiдкрiпленого силою "Люцифера". Полiтично мовлячи, це - прекраснодушний лiбералiзм, вiдсутнiсть будь-яких чiтких полiтичних позицiй. На жаль, з такими дрiбнобуржуазними, iнтелiгентськими поглядами досить часто доводиться зустрiчатися саме серед учених... хоч вони й прекрасно володiють своєю спецiальнiстю, але лишаються iнодi полiтично неписьменними... Сам по собi Ернан Рамiро, очевидно, чесна й порядна людина. Але дуже самолюбна, навiть самозакохана, а до того ж i запальна. В усьому, що не стосується науки й технiки, вiн керується не розумом, а почуттями. В цьому його плутанiсть i суперечливiсть, що призвели вже до складного становища... а можливо, i ще бiльше ускладнять його. Бо без чиєїсь допомоги Ернан Рамiро, дiючи наослiп, не знаючи справжнього шляху боротьби, в запалi своєї стихiйної зненавистi до фалангiстiв може заплутатися ще бiльше, навiть принести чимало лиха... самозакоханий, заслiплений бурхливими почуттями, вiн i справдi може спробувати захопити владу, стати диктатором... замiсть Фернандеса...