Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Нi, це неймовiрно... але ж Олесь чув це на власнi вуха!

Так, Ернан Рамiро свого часу зазнав багато лиха вiд фалангiстського уряду, вiд полiцiї, жандармерiї. Тiльки залiзна мужнiсть допомогла йому врятуватися з фалангiстських катiвень, тiльки надлюдська витримка i наполегливiсть дозволили йому здiйснити свою мрiю i збудувати чудесний "Люцифер", стати знов незалежним господарем власної долi. Навiщо вiн створив "Люцифер"? Чи тiльки для того, щоб здiйснити свою давню мрiю, яку вiн виплекав разом з Анхело Альваресом i Хуанiтою? Певна рiч, i для цього теж.

Але, напевне, Ернан Рамiро зробив це i для того, щоб довести фалангiстському урядовi, що вiн не боїться його i може помститися за себе i за своїх друзiв. Усе це так, усе це можна зрозумiти...

А потiм...

Потiм, з самого початку подiй, коли полiцiя почала переслiдувати його, в Рамiро з новою силою спалахнула нестримна палка лють проти фалангiзму. В ньому, як живi, воскресли нестерпно тяжкi спогади про те, що вчинили фалангiсти з ним самим... нi, бiльше того, що вчинили вони з його другом Анхело Альваресом, вiрною дружиною Хуанiтою i маленьким сином Лорхе! То були жахливi спогади людини, яка втратила все, що любила, для чого жила. I лють, яка спалахнула в серцi Ернана Рамiро, перетворилася на всевладну жадобу страшної помсти фалангiстам. Адже тепер Ернан Рамiро мав для цього необмеженi можливостi!

Олесевi думалося, що така людина, як Ернан Рамiро, яка втратила в своєму життi всiх близьких, мусила полюбити, як живу iстоту, своє дивовижне творiння, напiвфантастичний "Люцифер". Фалангiстська полiцiя завдала шкоди "Люциферовi", в якому для Ернана Рамiро скупчилося все те, що залишалося для нього вiд щасливого минулого, в чому вiн знайшов для себе вiдраду i новий змiст життя. Це ще бiльше розлютило Ернана Рамiро. I тодi Сивий Капiтан вирiшив, що й вiн мусить вжити зброю! Роздратований i розгнiваний, вiн прийняв на себе роль месника, який має помститися фалангiстам за все-все. А що далi розгорталася боротьба, то бiльше Ернан Рамiро втрачав свою звичну стриманiсть, владу над собою. Вiн розпалювався бiльше i бiльше. Спробувавши могутнiсть своєї зброї на дiлi, Сивий Капiтан наче сп'янiв i кинув думати про все, крiм помсти фалангiстам. Ця думка цiлком оволодiла ним, i вiв, захоплений нею, дiйшов зрештою до того, що оголосив себе фактичним диктатором.

Так уявляв собi Олесь те, що сталося з Ернаном Рамiро. Мiркування юнака допомагали зрозумiти ту разючу змiну, яка сталася з Сивим Капiтаном. Зрозумiти - так, але не примиритися з тiєю змiною! Надто-бо вже поважав Олесь свого рятiвника, надто багато симпатiй викликав у нього Ернан Рамiро, щоб можна було лишатися спокiйним, стороннiм у цiй справi! А що ж робити?..

Тiльки одне: як чесна людина, Олесь зобов'язаний допомогти Капiтановi зрозумiти те, чого той, заслiплений гнiвом, не помiчає. Хай Капiтан спочатку, можливо, i не схоче прислухатися до таких слiв. Але все одно треба зробити це! Вiн зрозумiє, вiн замислиться, вiн побачить, що обрав помилковий, безперспективний шлях! Але як, яким чином пiдiйти до Капiтана, умовити його вислухати те, що так палко хоче сказати йому Олесь?..

Юнак сидiв на своєму вузенькому лiжку, опустивши голову й обхопивши її руками. Вiн не помiчав, як Марта вже кiлька разiв намагалася привернути його увагу, але даремно. Та ось Олесь пiдвiв голову i сам подивився на Марту, мов збирався щось у неї спитати.

- Щось вирiшив, Алексо, нарештi? - лагiдно спитала вона.

- А звiдки ти знаєш, що я вирiшував якесь питання? - здивувався юнак.

- Не так важко догадатися, коли людина сидить чи не пiвгодини мовчки, про щось мiркує i при тому не звертає нiякiсiнької уваги на тебе,посмiхнулася Марта. Але в голосi її Олесь вiдчув ледве вловимий докiр.

- Ой, пробач, Марто, - винувато мовив вiн. - Я й справдi дуже замислився. I все про те ж саме... Ну, ти знаєш, про що, правда ж?

- Знаю, - ствердила коротко дiвчина.

- I я прийшов ось до якого висновку, - продовжував Олесь. - Я мушу поговорити з Капiтаном, з'ясувати йому все...

- Та вiн i уваги на тебе не зверне, - знизала плечима Марта.

- От побачимо. Тобi невiдомо, який вiн був вразливий до всiх цих подiй, якi так вплинули на нього. I вiн зрозумiє, вiн не може не зрозумiти, я певен цього!

Марта мовчала, опустивши голову, як вона завжди це робила, коли уникала вiдповiдi, неприємної спiврозмовниковi.

- Ти не згодна? Ну, скажи, невже ж можна так i залишити це все? Адже Капiтан помиляється, вiн робить не так, як треба було б! I, крiм мене, тут нiхто йому не скаже, навiть Валенто...

Олесь раптом спинився. Валенто... але ж саме Валенто може допомогти йому, попросити Капiтана, щоб той вислухав... iнакше й справдi нiчого не вийде. Капiтан просто не помiчає Олеся, заглиблений у свої похмурi думки...

- Марто, ти бачила, де Валенто?

- Недавно пройшов до заднього примiщення.

- Прошу тебе, дуже прошу: поклич його сюди! Менi конче треба з ним поговорити, i краще це зробити тут... де нiкого бiльше нема.

- Такий секрет? - знов посмiхнулася дiвчина.

- Нi, нi, нiяких секретiв, принаймнi вiд тебе. Але не запитуй поки що в мене нiчого. Поклич Валенто i незабаром про все довiдаєшся.

Та на цей раз Олесевi не пощастило здiйснити свiй намiр. Щойно Марта вийшла з каюти, як юнак почув гарматний пострiл. I раптом пронизливо задзеленчав сигнальний дзвiнок, що кликав кожного з команди на своє мiсце. За мить засунулися непроникливими завiсами вiкна, гойднулася i затремтiла пiдлога. "Люцифер" рушив. А водночас з тим пролунало ще кiлька пострiлiв.

Що трапилося?..

3. БРОНЬОВИКИ ВИХОДЯТЬ В АТАКУ

По-рiзному поводяться люди пiд час небезпеки, сильних нервових зворушень, пiд впливом тяжких обставин. Дехто набирається нових сил, якi пiдтримують його, хоч би якi важкi складалися умови; дехто запалюється люттю, забуває про страх i небезпеку, в запалi кидається вперед, готовий вмерти або подолати перешкоду, а дехто втрачає мужнiсть, втрачає смак до боротьби i радий був би тiльки одному: кинути все й податися геть.

Щодо Мiгеля Хуанеса, то вiн був здатний виявляти свої здiбностi детектива, шукати розв'язань тих чи iнших проблем i енергiйно дiяти лише тодi, коли вiдчував певнi шанси на успiх. Якщо тих шансiв, на його думку, не було, вiн вiдчував утому навiть вiд найменшого зусилля, охоче передавав справу комусь iншому або, в разi можливостi, просто кидав її. Отож вiн належав до третього типу людей, про яких ми щойно говорили.

Коли б можна було передати комусь чи кинути справу Сивого Капiтана, Мiгель Хуанес так i зробив би. Але це було неможливо, вiн мусив будь-що вести її далi - з одчаєм, з внутрiшнiми прокляттями, але вести. Тут-таки зауважимо, що начальник полiцiї Карло Кабанерос щодо цього мало чим вiдрiзнявся вiд свого особливо уповноваженого. Його перевага полягала в тому, що Кабанерос за своїм становищем мав змогу лаятись i зривати лють на Хуанесi, а Хуанес був позбавлений i такої можливостi. Лишався ще, правда, Хосе Френко, на якого Мiгель Хуанес. мiг нагримати досхочу. Але яка вже там приємнiсть у тому, щоб лаяти людину, яка сприймає це як належне, покiрно i смиренно, не вiдповiдаючи анi словом, анi жестом?..