Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Головний iнспектор вирiшив дiяти. Вiн подав сигнал.

Скорострiльнi гармати враз почали обстрiл "Люцифера". Артилеристи, певна рiч, не бачили противника, але це було не важливо, бо локатори так точно показували його на своїх екранах, що промахiв бути не могло. їх i не було.

Загримiла перша серiя пострiлiв, друга... Затрiщали високi дерева. I все ж таки снаряди не влучили в "Люцифер", бо на їх смертоносному шляху стояли густi й товстi стовбури дерев. Снаряди трощили тi стовбури, вибухали в них, не долiтаючи до "Люцифера".

- Вогонь! - нетерпляче викрикував головний iнспектор, гарячково вдивляючись у розiрвану виблисками вибухiв темряву крiзь оглядову щiлину броньовика.

Знов прогримiла серiя пострiлiв. Тепер уже треба було закiнчувати справу будь-що. Iнакше Сивий Капiтан може сам перейти в наступ i, напевне, так i зробить. Коли б пощастило пошкодити його прокляту загадкову машину бодай одним пострiлом, влучити хоч одним розривним снарядом!

- Вогонь! Вогонь! - вигукнув зблiдлий головний iнспектор. Вiн розумiв, що зараз на карту поставлено все...

Але пострiлiв бiльше не було. Обстрiл раптово припинився. Стало тихо, разюче тихо пiсля попереднього гуркоту. Лише ледве чутно працював приглушений мотор броньовика, - це головний iнспектор чув добре. Та ще напiвголосно лаявся найближчий артилерист: вiн метушився бiля затвора гармати, який враз заїло, вiн бiльше не вiдкривався, не рухався, наче заклепаний. Те ж саме вiдбувалося i з iншими гарматами. Всi вони немов зiпсувалися в одну мить.

- Назад! Повний хiд назад! - загрозливим шепотом наказав головний iнспектор водiєвi. В його головi промайнули жахливi розповiдi про те, як безжалiсно Сивий Капiтан знищував артилерiйськi батареї. - Назад! Давай!

Водiй переключив важелi, натиснув на педаль газу. Марна спроба! Важка машина лишалася нерухомою. Мотор, стриману механiчну пiсню якого було щойно виразно чути, тепер заглух, був мертвий. Повторювалося те ж саме, що вiдбулося колись на Авеню-дель-Прадо!

Головний iнспектор конвульсiйно перехрестився, хоч i не вiрив нi в бога, нi в чорта. Що буде, що буде тепер? Може, Сивий Капiтан не побачить броньовика серед цих високих кущiв? Може, врятує темрява?.. Бо, якщо вiн помiтить, тодi кiнець. Чорне кiльце... електрична мiна... слiпучий вибух таємничої блискавки... так, саме так розповiдали щасливi одинаки, яким удалось врятуватися з деяких артилерiйських батарей, знищених Сивим Капiтаном. I немає куди втекти... а може, вистрибнути з броньовика i сховатися в кущах?..

Але й на це вже не було часу.

Крiзь оглядову щiлину броньовика головний iнспектор, руки якого тремтiли вiд переляку, помiтив, як з лiсу, з-за густих дерев висунулася велика чорна тiнь. Округла i загрозлива, вона повiльно пересувалася вздовж лiсової дороги. "Лю-цифер"! У мертвiй тишi було виразно чути, як шарудiло вiття кущiв, якi чiпляв, сунучи повз них, величезний корпус "Люцифера".

"А може, ще не помiтить, - беззвучно, самими губами шепотiв головний iнспектор, - ось-ось вiн пройде далi, ми залишимося позаду... хоч би не. помiтив, хоч би..."

Раптом темряву прорiзав промiнь потужного прожектора, що спалахнув на даху страшної великої машини. Цей промiнь, схожий на довгий блискучий палець, хитнувся в мороцi, переметнувся лiворуч, залив свiтлом найближчi дерева, вирiзьблюючи на них кожну гiлку, кожен листок. Потiм вiн перестрибнув праворуч, майнувши всього за два-три метри вiд броньовика, звiдки на нього з ляком дивилися широко розкритi очi головного iнспектора i водiя. Тут промiнь наче завагався, коливаючись на мiсцi. Якщо вiн зараз посунеться хоч на метр...

Головний iнспектор почув бiля себе здавлений вигук водiя:

- Намацає!.. Намацає!..

Не повертаючись, головний iнспектор мiцним коротким ударом кулака в обличчя примусив водiя замовкнути. Не вистачало тiльки, щоб на "Люциферi" почули цей вигук!

Тим часом промiнь почав посуватися далi й далi, промацуючи темряву. I ось в його яскравiй, аж слiпучiй свiтловiй плямi показалися округлi риси одного з застиглих вiйськових броньовикiв. Довгi стволи спарених скорострiльних гармат нерухомо стирчали з його передньої частини, все ще скерованi туди, де ранiше стояв "Люцифер". Промiнь мов здригнувся i спинився...

I в ту ж, здавалося, мить на темному корпусi "Люцифера" спалахнуло голубувате сяйво, а ще через кiлька секунд на мiсцi свiтлової плями, що її утворював на броньовику промiнь прожектора, виникла слiпуча вогняна куля, яка враз потому й розлетiлася в усi боки гострими полум'яними язиками. I тодi вже з корпусу броньовика виповзли клуби жовтого вогню й чорного диму, що розривали той корпус на шматки. То вибухнули розривнi снаряди. Струменi палаючого бензину звивалися вгору й розстелялися, запалюючи кущi. Головний iнспектор здригнувся: отак хвилину тому могло бути i з тим броньовиком, у якому знаходився й вiн сам... смерть у вогнянiй залiзнiй коробцi... а може, вона, та смерть, ще чигає й на нього?.. Адже вiн неспроможний i на крок вiдсунутися, ухилитися вiд неї, якщо його броньовик буде помiчено...

Промiнь прожектора вже одiрвався вiд клубiв жовтого диму i довгих язикiв полум'я, що вкривали мiсце, де хвилину тому стояв потужний вiйськовий броньовик з його командою. Тепер промiнь повiльно, але впевнено посувався далi лiворуч, наче свiдомо намацуючи те, що ховалося в темрявi.

- Та що ж, невже вони бачать у цьому мороцi? - знов так само беззвучно прошепотiв головний iнспектор. - Адже саме там стоїть дальший броньовик... i вони шукають його...

Так, безжалiсне свiтло прожектора вихопило з густої темряви другий броньовик, такий самий безпорадний i нерухомий, як i перший. А через кiлька секунд i тут звивалися вогнянi змiї палаючого бензину, розлiтався на шматки важкий панцир i здригалося повiтря вiд вибухiв снарядiв...

Безшумно, мов тiнь, линув "Люцифер" далi. Ще мить - i вiн зник з вузького поля зору, яке вiдкривалося перед очима головного iнспектора крiзь оглядову щiлину його броньовика. I навколо стало б зовсiм темно, коли б там, де недавно ховалися в високих кущах броньованi вiйськовi автомобiлi, не палав неспокiйним, мiнливим вогнем розлитий бензин. I було б зовсiм тихо, коли б поруч з головним iнспектором не чути важкого, уривчастого дихання водiя, який уже опам'ятався пiсля удару, що на час позбавив його свiдомостi. Та ще нестримно тремтiли руки в самого головного iнспектора i дрiбно-дрiбно цокотiли зуби...

А за кiлька хвилин пролунали новi вибухи, i новi спалахи запалили один за одним жовтими загравами темне небо над лiсом, який, за задумом мiнiстра внутрiшнiх справ, мав стати могилою "Люцифера". То Сивий Капiтан безжалiсно винищував iншi броньовики, позбавленi захисту, безпораднi i нерухомi...

Саме тодi головний iнспектор, не пам'ятаючи себе вiд страху, обережно вiдчинив важкi дверi броньовика i вислизнув з нього. Слiдом за ним видряпався й водiй, з розбитим до кровi обличчям. Обидва вони довго бiгли серед кущiв, налiтаючи наослiп на стовбури дерев, падали, пiдiймалися i знов бiгли геть з жахливого лiсу, геть вiд "Люцифера", бiгли, доки ще несли їх ноги, забувши про все на свiтi, крiм одного: втекти, втекти якомога далi, сховатися, не бачити i не чути-нiчого...