Сивий Капiтан (на украинском языке) - Владимир Владко

Саме тодi головний iнспектор, не пам'ятаючи себе вiд страху, обережно вiдчинив важкi дверi броньовика i вислизнув з нього. Слiдом за ним видряпався й водiй, з розбитим до кровi обличчям. Обидва вони довго бiгли серед кущiв, налiтаючи наослiп на стовбури дерев, падали, пiдiймалися i знов бiгли геть з жахливого лiсу, геть вiд "Люцифера", бiгли, доки ще несли їх ноги, забувши про все на свiтi, крiм одного: втекти, втекти якомога далi, сховатися, не бачити i не чути-нiчого...

I тiльки ранком, коли головний iнспектор добрався, обiдраний i залитий кров'ю, до найближчого полiцейського поста, вiн недоладно, уривчасто розповiв про те, що вiдбулося вночi на його очах, про загибель панцерникiв, про всю велику операцiю, яка закiнчилася цiлковитим провалом. Тiльки з рапорту цього чоловiка, який випадково врятувався i уникнув неминучої смертi, i можна було встановити незаперечнi факти, що стосувалися ще одної, чергової невдачi, провалу задумiв генерала Альдумеро да Хуранiто...

Роздiл вiсiмнадцятий

1. ХАЙ ВАЛЕНТО ЗРОЗУМIЄ ВСЕ!

Нiчнi подiї не пройшли безслiдно i для "Люцифера".

Але перед тим, як говорити про це, слiд було б задуматися, яким чином Сивий Капiтан при всiй його проникливостi й запобiгливостi припустився такої разючої помилки, такої неприпустимої недбайливостi? Адже, спинивши "Люцифер" у лiсi, бодай i глухому, бодай i безлюдному, збоку вiд проїжджих шляхiв, де за десятки кiлометрiв не було нiяких населених пунктiв, вiн захопився промовою до населення i не вжив заходiв вiд раптового нападу. На верхнiй палубi "Люцифера" цього разу не чергував вартовий спостерiгач, що ранiше було обов'язковим пiд час кожної зупинки десь у глибинi країни. Навiть найвипробуванiшу електромагнiтну завiсу, яка охороняла б машину вiд куль i спиняла дiю моторiв ворогiв, не було включено. Чим пояснити все це?

Невже хитромудрий павук, генерал Альдумеро да Хуранiто мав рацiю, розраховуючи на те, що успiхи, здобутi в попереднiх сутичках з полiцiєю i вiйськовими частинами, присплять пильнiсть Ернана Рамiро, позбавлять його звичайної обережностi i полегшать полювання на нього? Адже треба визнати, що цiєї ночi лише щастя врятувало "Люцифер" вiд загибелi i знищення. Досить було одному тiльки розривному снарядовi з броньовикiв влучити, i вiн учинив би такi пошкодження всерединi машини, що пiсля того її можна було б безборонно знищити вкiнець. Одна лише обставина врятувала цього разу "Люцифер" i самого Ернана Рамiро: це те, що навколо автомобiля був густий лiс, а головний iнспектор, що керував карною операцiєю, не наважився пiдiйти ближче. Замiсть того, щоб завдати непоправної шкоди автомобiлю i вивести його одразу з ладу, снаряди влучали в дерева. Затримка дала змогу Сивому Капiтановi включити електромагнiтну завiсу, спинити двигуни броньовикiв i знешкодити гармати. Бо iнакше...

А втiм, як ми вже сказали, ця сутичка все ж таки не пройшла для "Люцифера" безслiдно.

Кiлька осколкiв розривних снарядiв, що вибухали, влучивши в ближчi дерева, пошкодили оболонку корпусу машини. Тi пошкодження, не дуже значнi, бо суто зовнiшнi, досвiдченi майстри з команди полагодили ще до ранку.

Але один осколок пробив заслiнку iлюмiнатора i самий iлюмiнатор кабiни керування i поранив руку Ернана Рамiро.

Бризнула кров. Не втрачаючи присутностi духу, Сивий Капiтан здоровою рукою включив електромагнiтну завiсу, подав командi тривожний сигнал. Валенто Клаудо, що вбiг до кабiни на виклик Капiтана, одразу ж прийняв керування "Люцифером". Ернан Рамiро мовчки, люто зцiпивши зуби, перев'язав поранену руку i став бiля пульта керування, вiдсторонивши Валенто Клаудо. I так само мовчки, холоднокровно i безжально розстрiляв виявленi вiйськовi панцерники своїми страшними електричними снарядами.

А тодi Капiтан знов передав керування "Люцифером" Валенто Клаудо i пiшов до своєї каюти. В дверях вiн промовив холодно, крiзь зуби:

- Так буде i далi. Якщо i цього їм мало, якщо й тепер вони не зважать на мої вимоги i не пiдкоряться, я ще яснiше доведу їм, що таке справжня могутнiсть!

Крiзь вiдчиненi дверi своєї каюти Олесь почув цi слова. I ще вiн помiтив, як Ернан Рамiро, проходячи коридором, трохи повернув голову i невидющими очима поглянув у його бiк. У юнака раптом виникло рiшення, хоч вiд цього i закалатало враз шаленими ударами серце:

"Якщо вiн щось скаже, хоч на мить спиниться, я спробую викласти все, що думаю. Хай буде, що буде! Я повинен розповiсти Капiтановi, повинен!"

Та Ернан Рамiро, мабуть, не помiтив Олеся. Його невидющий погляд сковзнув далi. Блiде обличчя було застиглим, як гiпсова маска. Капiтан був занурений в роздуми, для нього зараз наче нiчого й не iснувало, крiм власних думок. I юнак не наважився нiчого сказати...

Та хiба ж можна сподiватися, що вiн згодиться вислухати? А коли б i згодився, що важитимуть для нього слова хлопця, якого вiн iз жалостi залишив при собi?.. Нi, в таку можливiсть трудно було повiрити. I все ж таки...

Олесь визирнув з каюти. В коридорi немає нiкого. Капiтан, мабуть, зараз вiдпочиватиме. До кабiни, де чергує бiля пуль7 та Валенто Клаудо, вiн найближчим часом не повернеться, тим бiльше, що в нього поранена рука. Валенто, милий Валенто, хоч ти й вiдмовився тодi говорити, але ж не може бути, не може, щоб i на тебе це не впливало! В тебе щире серце, ти добрий, чесний i чутливий, нам треба, конче треба поговорити з тобою, саме з тобою!

Тихими кроками Олесь пройшов коридором i зазирнув крiзь прозорi дверi кабiни керування.

Ось вiн, Валенто, у своєму незмiнному синьому комбiнезонi, той самий Валенто, який так лагiдно схилявся над лiжком Олеся i весело, щиро розмовляв з ним, утiшав i пiдбадьорював юнака в тяжкi години, коли Олесь був таким безпорадним. Валенто, дорогий, не вiдмовся й зараз бути таким самим другом, ти ж не мiг змiнитися, як Капiтан! А якщо ти й справдi так любиш Капiтана, як говорив, тодi й тобi мусить бути боляче, тодi й ти мусиш без побоювань зробити все для того, щоб вплинути на Капiтана, який помиляється, незважаючи на свiй свiтлий розум...

Валенто озирнувся. На його широкому обличчi з'явилася радiсна посмiшка.

- Олесю, ти? - мовив вiн. - Заходь, заходь.

Юнак увiйшов. Вiн не знав, з чого починати. Звичайно, значно краще було б, коли б ця розмова виникла якось сама собою, пiд час тих невимушених дружнiх розмов у маленькiй каютi, якi так любив Олесь i де так легко говорилося про все. Але годi й думати про дозвiлля в цiй напруженiй обстановцi, коли на кожному кроцi чекають небезпеки, коли навколо робиться таке, що страшно й згадувати.

- Щось у тебе, хлопче, такий змучений вигляд, - мовив Валенто Клаудо, приглядаючись до Олеся. - Чи не занедужав ти, часом? Май на увазi, на це я згоди тобi не давав. Ану, кажи, в чому рiч?

Ет, навiщо думати про якiсь там пiдходи, пiдготовки! Чи не краще почати одразу, отак, як кидаються в холодну воду, анiж вагатися i притупцьовувати на березi, боязко пробуючи ту воду?.. I Олесь кинувся.