Сагайдачний - Андрiй Чайковський
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
Отож перша рiч - виплисти на море i або перехитрити туркiв, або таки в одвертiм бою їх поконати, i то ранiше, чим наспiє їм пiдмога з Хаджi-бея.
Однiй половинi вiйська сказав спочивати. Другiй частинi приказав рубати в лiсi великi дерева, пообчимхувати гiллячки i на мотузах пускати на воду.
Застукали в лiсi сокири, i повалилися столiтнi велети, здавалося, що цього лiсу не ткнула ще сокира, як довго вiн є. Багато лежало зломiв i гнило на мiсцi. То був пралiс.
Частини мiнялись. Уставляли на галерах найтяжчi гармати, котрi забрано з Варни.
Усюди сам Сагайдачний доглядав роботи. Козаки пiдганяли до роботи однi других. Сагайдачний пiшов на часок на свою отаманську галеру припочити, як почув на галерi в комiрчинi стони. Вiн устав, i пiшов на те мiсце, та слухав. Стони повторялися. Вiн хотiв вiдчинити дверцята, та вони були замкненi, i ключа не було. Шарпнув з цiлої сили i виважив дверi: там лежали усi три турецькi бранки, майже неживi. Про них цiлком забули, замкнули дверi на ключ. Вони були наляканi, голоднi, що ледве дихали.
- Що з вами, дiти?
- Ми не знаємо, - говорила одна слабким голосом, - даремно ми кричали i плакали, нiхто до нас не приходив…
- Зараз буде все, та виходьте з цього льоху на палубу.
Сагайдачний приказав Антошковi принести їм їсти.
- Гарну вони свободу здобули, голод був би їх зморив. Та годi, серед такої метушнi можна було про три красавицi забути…
Сагайдачний заповiв, що перед досвiтом рушають в дорогу. Запорядив отаманам таке:
- У першiй лавi йдуть галери з великими гарматами i бiльшi козацькi судна. Кожна галера i бiльше судно держатиме на мотузах по кiлька зрубаних велетiв, наче гончих собак на припонi, їх пустити на воду передом. На даний знак треба випустити з рук бервена, вiдв'язуючи або вiдрубуючи мотузи. Тодi треба галери i судна веслами здержати на мiсцях, чекаючи знову знаку.
Усi прикази переходили вiд судна до судна.
В другiй лавi стояли меншi судна з гаками i мотузяними драбинами, котрi мали поспадати на турецькi галери, загачувати i здобувати.
Як же рушили з мiсця, говорив потурнак до Сагайдачного:
- Ти, отамане, гарно обдумав дiло. Коли усе виконається як слiд i добре розмежиться час, то туркiв чорти вiзьмуть.
Усi завважали, що на Днiстрi прибуло води. Вона була жовта i каламутна. Десь в Галичинi великi дощi впали. Сагайдачний знав добре свою рiку.
Тепер при першiм свiтi побачили на обрiї турецькi кораблi.
Усе так було, як говорив турок. Вони стояли боком один за другим; майже цiлий лиман загородили. Турки завважили козакiв теж. На палубах заметушились люде i накликали себе.
Коли зблизилися на вiддаль стрiлу з гармати, судна задержалися i попускали бервена.
Наче гончi собаки, коли їх попускаєш з припону, рушили велети наперед прямо, мовби їх з лука вистрiлив. Вода була така рвучка, що треба було з цiлої сили робити веслами, щоб судна спинити. Сагайдачний не вiдводив ока вiд турецьких суден, цiкавий, як поведеться його штука.
Вода несла бервена з великим розгоном. Турки цього не помiтили, бо жовта, каламутна вода закривала все.
Аж вдарила з великою силою в турецькi кораблi, ломлячи боки. Вони задрижали i обертались, крутились, зразу придержуванi якорями. Деякi, дiставши дiру в боцi, набирали води i стали потопати.
Тодi пiднiс отаман булаву i крикнув:
- Рушай!
Пiднеслись вгору весла i байдаки рушили вперед.
- Пали!
Заревли гармати i важкi залiзнi кулi попали в бажану цiль. I знову поцiленi кораблi стали набирати води. Мiж турками настала метушня.
Кiлька кораблiв пiшло на дно. По водi плавали люде, чiпляючись чого попало.
- Рушай! - гукав Сагайдачний.
Друга лава суден поплила бистро наперед та стала окружати великi турецькi кораблi. Зачалась козацька робота. Пiдносилися вгору гаки, фурчали у повiтрi мотузянi драбини.
Козацтво дерлось по них на палуби. Наставав великий крик i рукопашня. Турецькi кораблi, тi, що уцiлiли, не могли з мiсця рушитись, бо не було часу стягнути вгору якорiв.
Особливо завзятими показались визволенi бранцi. Вони не прощали нiкому, а рiзали усiх впень.
Не минуло години, а козаки здобули усi тi судна, якi не потонули. Усе перерiзали, що не осталось живої турецької душi. Невольники сидiли, прикованi ланцюгами при веслах, їм зараз порозбивали кайдани.
I весь час того бою Сагайдачний стояв на своїй галерi пiд малиновим прапором i видавав прикази.
Козаки славно побiдили.
До нього пiдступив Iбрагiм.
- Не дай, отамане, здобутих кораблiв нищити. Вони будуть потрiбнi пiд Очаковом, нам знову прибуло турецьких бранцiв, а на наших суднах вже i мiсця не буде. Гребцi остануться на своїх мiсцях. Не дай теж кидати у воду побитих туркiв з одежею. Вона нам теж пригодиться. На кораблях поставити наших людей. Всi вони хай зараз перевдягнуться за туркiв. Для мене прикажи принести з варненської добичi турецьку одежу, та неабияку, а знатну. Я тепер мушу стати важною особою, щоб очакiвському пашi туману пустити.
Сагайдачний зрозумiв тепер, куди потурнак мiрить. Вiдразу на турецьких кораблях i галерах зароїлось вiд перевдягнених по-турецьки козакiв. На щоглах замаяли турецькi прапори з пiвмiсяцем. Iбрагiм перевдягся на знатного турецького генерала. Сагайдачний зразу його не пiзнав.
- Тепер, отамане, я буду ватажкувати над турецькими суднами. Очакiв минемо хитрощами, бо коли б прийшлося битися, то з тою тяжкою здобиччю не дамо ради. Тобi треба також перевдягтись, а бодай на голову взяти турецьку чалму. З твоєю бородою, то подобатимеш на турка, як нiхто.
- Отамане! - гукали козаки. - Якась флотилiя пливе вiд пiвночi…
- То iз Хаджi-бея пливуть на пiдмогу, - говорить Iбрагiм. - Ну нiчого. Хай прийдуть, а ми околимо їх i вiзьмемо. Видно, що нам таланить. Господь нам помагає…
Iбрагiм замовчав на словi i вдарив себе в губи.
Та тi новi турецькi сили змiркували вiдразу, що прийшли запiзно. Коли б не те, то не браталися б козацькi судна з турецькими кораблями. Тут вже по всьому.
Заки Сагайдачний видав приказ, щоб козацькi судна ховались за кораблi, флот завернув зараз додому.
- Шкода, - каже потурнак, - та непорядно нам ганятись за ними. Ми попливемо своєю дорогою…
Мiж козаками було дуже весело. Вони радiли з такої великої побiди. Старi досвiднi сiчовики говорили, що такого вдатного морського походу ще Сiч не запам'ятала. Уся слава була за Сагайдачним. Козаки вихвалялись, що його слiдуючим разом кошовим виберуть, а тодi козацтво стане славним i зможе з ляхами помiрятись.
Вже сонце заходило, як приплили пiд Очакiв. Козацькi судна остались геть позаду. Здобутi кораблi i галери заступили їх перед турецьким оком. Вони вплинули всi до пристанi в Очаковi i загородили собою виїзд звiдсiля.
Iбрагiм злiз з корабля i, взявши з собою кiлька бранцiв, що вмiли по-турецькому говорити, приказав завести себе до очакiвського пашi. Iбрагiм поводивсь так достойно, що всi вважали його за якогось великого царгородського старшого i низько йому кланялися. Очакiвський паша вийшов до нього назустрiч, йому донесли, що приплила до Очакова знатнiша турецька флотилiя. Вiн дуже налякався, аж дрижав. Вiн дiстав був приказ виплинути з очакiвським флотом на допомогу проти козакiв пiд Днiстровий лиман, а вiн цього не зробив. Цей знатний турок може його зараз за це ув'язнити i до Царгорода повезти, та якось воно буде. Цього пана придобрить якимсь добрим словом i бакшишем. Але хто його зна… Треба братись за дiло хитро…
Стрiнувши їх перед конаком, вiн вклонився перший Iбрагiмовi. Приклавши праву руку до чола, губ, грудей поклонившись нею до землi, привiтав:
- Салем алейкум!
- Алейкум салем! - вiдповiв Iбрагiм, кланяючись теж.
- Яке велике щастя для мене, мiзерного твого слуги, повiтати перед моєю домiвкою такого достойного гостя i славного побiдника джаврiв на Днiстровiм лиманi. Будь свiтлом моїх очей та повелителем моїх думок i приказуй, чим вашiй свiтлостi можу служити…
- Веди мене, пашо, до своєї домiвки. Непристоїть так достойним правовiрним розмовляти в присутностi чернi.
Iбрагiм поглянув на пашу грiзно, а цей волiв краще пiд землю провалитися. "Пропав я, - подумав, - може, вiн менi вже i шовковий шнурок привiз вiдразу".
Пiшли мовчки у конак, i паша повiв Iбрагiма у гостинну кiмнату.
- Слава Аллаховi! - сказав Iбрагiм, ввiйшовши сюди. Гостинна кiмната була пишно прибрана i застелена дорогими турецькими килимами.
- Позволь менi, достойний гостю i великий витязю, позамiтати чолом порох з того мiсця, на якому зводиш ласкаво сiсти. Твоя побiда над шайтанами-козаками притьмила своєю свiтлiстю промiння сонця…
Посiдали зараз на низеньких софах. Iбрагiм дививсь суворо. Паша плеснув у руки i зараз вiдчинились дверi, i два чорномазi хлопчики внесли на пiдносi чарки з кавою, солодощi та велику общеську люльку, завбiльшки церковної кадильницi з двома бурштиновими чубуками…
- Перше обговоримо дiло, - заговорив суворо Iбрагiм, - а опiсля гостина.
Паша задрижав, йому здавалося, що шовковий шнурок вже його шию душить.
- Називаєш мене, пашо, витязем з Днiстрового лиману, а я спитаю тебе, чому не подiлив ти зi мною тiєї слави? Ваша милiсть, поступаєш так, що мусиш стягнути на себе гнiв нашого пана i повелителя падишаха. Вiн, свiтло свiтлостей, син сонця, пан цiлого свiту, зiрниця i розум усiх правовiрних, ставляє на важких мiсцях свого безмежного царства своїх урядовцiв не на те, щоб вони ледачiли i не пильнували свого уряду. Ваша милiсть поставлений пашею на тiм важнiм мiсцi головно на те, щоб пильнував i не перепускав шайтанiв-козакiв на море. Перед кiлькома днями вони таки туди перейшли без перешкоди, а ваша милiсть тодi в гаремi женихався. I ти тодi веселився, коли Варна горiла i правовiрних мордовано. I тодi ти, ледачий, не рушився, як приказано тобi вiд мене поспiшати на допомогу пiд лиман. I коли б флот з Хаджi-бея не був впору наспiв, не були би ми тут сьогоднi разом сидiли.