Сагайдачний - Андрiй Чайковський

А чи з рiчки-невелички?

Бiжать, пливуть човенцями,

Поплескують весельцями.

Ударили з самопалiв,

Пiвсоткою iз гармати

Стали її добувати,

Стали турки нарiкати,

Тую рiчку проклинати,

Бодай рiчка висихала,

Що нас, туркiв, в себе взяла.

Була Варна здавна славна.

Славнiшiї козаченьки,

Що тої Варни дiстали

I в нiй туркiв забрали.

III

Був гарний погiдний день, чисте голубе небо, нi одної хмарки. Було рано. Ясне сонце лиш що пiднялось на обрiї. Легенька мряка простягалася над водою Днiпра-Словутицi. На Великiй Хортицi зеленiв лiс, а в ньому щебетала птиця, аж заходилася. Трава замаїлася рiзноколiрним цвiтом. По болотi проходжались поважнi довгоногi бузьки, а вгорi скиглила чайка, вiдводячи хитрощами свого ворога вiд немiчних своїх дiток. Пiд небесами високо спiвав свою одноманiтну пiсеньку жайворонок. В травi перекликались перепелицi. Бджола бринiла по цвiтах, збираючи для себе, що найшла пригожого. Повiтря було чисте i свiже. Усiм було весело.

На Сiчi всi вiд раннього-рана прочували щось добре, радiсне.

Ось-ось, сьогоднi, наспiє якась добра вiстка про тих, що їх Сiч-мати у похiд вiдправила в далекий турецький свiт ширити славу християнського козацького низового лицарства…

З того часу, як Жук вибрався на Варну, не приходила вiд нього жодна вiстка. Коли б похiд не повiвся, то вернув би хтось звiстити нещастя. Хiба ж усi не пропали.

Аж тої погiдної гарної днини рано почувся далеко внизу Днiпра гарматний пострiл, за ним другий, третiй. Iзгук гармат не вгавав, начеб здобували фортецю.

- Гей, братики! Та це хiба нашi вертають.

Хтось побiг на дзвiницю i вдарив у дзвони. По Сiчi пролетiв блискавкою веселий гомiн: нашi вертають!

Усе заворушилося. Кожний кидав роботу i бiг на сiчовий вал. А дехто на радощах забувся i бiг з тим, що держав у руках: той - з сокирою, той - з молотом, цей - з рушницею. Сiчовi вали вкрились людьми, мов мурашками. Усi видивляли очi вниз Днiпра. Дехто повилазив на баню церкви.

Аж ось показалися на Днiпрi байдаки. Помiтили їх тi, що були на церковнiй банi.

- Вертають, справдi вертають. Пливуть i турецькi галери…

Вони плили рядком одна за одною.

Козаки вигукували i викидали вгору шапками. Тепер вже нiхто не сумнiвався, що вертали з побiдою.

На валах стали стрiляти з гармат на привiтання.

Вийшов кошовий батько з булавою пiд бунчуками з старшиною, вийшов сiчовий пiп з процесiєю.

- Слава нашим лицарям!

- Побiда! - гукали з байдакiв. - Турки дiстали доброго чосу, що попам'ятають…

- Де отаман? - питали.

- Наш славний отаман, Сагайдачний, позаду.

- А Жук?

- Полiг, сердега, царство йому небесне.

Надплили i галери. На помостi отамана маяв малиновий козацький прапор. Побiч нього стояв Сагайдачний iз старшиною. Тут стояла сiчова музика. Бринiли бандури, дзвонили решета, свистiли свистiлки.

- Слава Сагайдачному! - гукали з усiх сторiн. Коли трохи стишилося, заспiвав сiчовий пiп:

- З нами Бог, розумiйте язици i покоряйтеся, яко з нами Бог.

Зараз пiдхопили пiсню дячки, а за ними увесь народ, познiмавши шапки. Козаки на байдаках хрестилися на церкву i дякували Богу, що їм щасливо дозволив вернутися. А вже турецькi бранцi впали на колiнки, хрестилися днiпровою водою i плакали з радощiв, що знову вернулися на яснi зорi, на чистi води, у край веселий.

Пiп благословив їх хрестом. Тодi стали припинати байдаки до повбиваних палiв, галери закинули якорi, i козацтво стало виходити на берег. Зароїлося народу, мов у муравейнику. Позбiгали з валiв i шукали знайомих. Повiтанням не було кiнця.

Був тут старий Жмайло. Вiн обнiмав Марка i Сагайдачного.

Сагайдачний пiшов прямо у церкву за попом, тут впав ниць перед тетраподом i дякував Богу. Залунала благодарственна пiсня за вiднесену побiду.

З церкви пiшов Сагайдачний до кошового з докладом про похiд. Старшина, слухаючи цього, не могла з дива вийти.

- Так воно, панове отамання, - кiнчив Сагайдачний. - Варна зруйнована, а Очакiв без суден… Тепер можна йти у морський похiд хоч би й зараз. Поперечних ланцюгiв теж немає…

Зараз по обiдi стали переносити здобичу з байдакiв у Сiч. За тим наглядав Жмайло. Гармати поскладано пiд майстернею. Iншу зброю, одежу, сукна, оксамити, шовки, парчу поскладано в магазинах, а грошi в мiшках зложено в домi кошового.

Сагайдачний був дуже знеможений. За той час вiн дуже змарнiв на лицi i висох. Вiн же увесь час походу мусив про все тямити.

Вiн зайшов у домiвку генерального обозного, поклавсь на лежанку i крiпко заснув. Потурнаковi порадив, щоб той по Сiчi не вештався, а держався його боку. Антошковi приказав пильнувати дверей i нiкого сюди не пускати.

Другої днини сонце вже стояло високо, як Сагайдачний прокинувся. Поперед усього вiн викупався в Днiпрi i перевдягся у празничну одежу, котру принiс йому Антошко з куреня.

На майданi проходжалося багато народу. Населення Сiчi побiльшилося шiстьма тисячами турецьких бранцiв. То був рiзноманiтний народ. Були тут переважно українцi: козаки, селяни i мiщани. Були ляхи, волохи, угри, серби i болгари. Усi вони дiлили однакову долю, носили однаке ярмо, тож покористувались доброю нагодою та видобулися з турецького пекла. Тi три дiвчини, що втiкали з гарему варненського пашi, жили тепер таки на галерi, бо у Сiчi жiнкам не вiльно було жити. З ними було найбiльше клопоту, бо не було їх де примiстити. У степ годi було їх прогнати.

Остаточно Сагайдачний передав їх одному сiмейному козаковi-старшинi, що вертався у хутiр i згодився забрати їх до себе.

В домi кошового переночували i попаювали золото. Подiлено його на три частини. Одна йшла на сiчову церкву i майбутню школу, котру Сагайдачний настоював заснувати, одна - на сiчовий скарб, третя частина пiшла до подiлу мiж товаришiв, якi були у походi. Коли хто полiг iз сiмейних паланчиних товаришiв, то його пай передавали для сирiт. На тому знову настоював Сагайдачний.

По тiм узяв Сагайдачний кошового на сторону i каже:

- Перш усього, кошовий батьку, у мене одно пильне дiло, яке треба негайно поладнати. Я вже говорив вчора перед старшиною, що приїхав з нами один потурнак, котрий у сiм походi козацтву багато прислужився. Я був би своєю головою, нiде правди дiти, цього не вигадав, i ми всi були би попропадали, як рудi мишi, коли б не вiн. Людина освiчена, розумна, хитра i щира. Вiн сердечно сповiдався перед нами i каявся. Треба повести дiло так, щоб козацтво простило цього наверненого грiшника i прийняло його до громади. Вiн може на будуче козацтву дуже прислужитися своїм розумом i досвiдом. Я йому поручив безпечнiсть, i у цьому моя честь зачеплена, бо Сагайдачний не може не додержати того, за що поручився. Треба би робити усе iззагаряча, поки козацтво захоплене радощами з великої побiди. Треба завтра скликати велику раду. Потурнак має багато ворогiв помiж тими бранцями, що ми їх з Варни привезли. Не треба їм багато лишати часу, бо як рознесуть помiж козацтвом про його вчинки, то можуть нам його з рук вирвати i на куски пошматувати.

- Добре, назавтра ми скличемо раду. Я розкажу про славний похiд. Мушу тебе звеличати, щоб тобi з'єднати пошану у всiх, а тодi хай вже твоя голова промишляє, як дiло повести.

Сагайдачний, вернувши вiд кошового, каже до потурнака:

- Ходи, вашмосць, зi мною до церкви…

На те слово потурнак задрижав усiм тiлом i каже:

- Я боюсь переступити порiг божого дому, щоб мене господь не покарав на мiсцi.

- Не бiйсь! Знай, що Бог не хоче смертi грiшника. Я тебе проведу аж до попа. Тобi треба висповiдатися i прийняти покуту, яку тобi наложать. Вiд того тобi на серцi полегшає. Уповай на Боже милосердя. Тобi i перед козацтвом гладше пiде дiло. У сьому буде вже моя голова. Я вже говорив з кошовим про тебе, i завтра збирається велика рада. Кошовий менi поможе, товариство тобi простить i заживеш мiж козацтвом давнiм лицарським життям.

Iван був такий зворушений тим, що почув тепер, що не мiг iти власною силою, i держався руки Сагайдачного. Вiн хитався, мов п'яний. Пiшли так у церкву. Козацтво дивилось на цього знатного бородатого турка, та коли вiн йшов пiд руку з Сагайдачним, нiхто не посмiв його зачiпати.

На порозi церкви Iван впав навколiшки, бив себе в груди i плакав.

Вийшов їм назустрiч пiп.

Сагайдачний каже:

- Оцей каючийся грiшник приступає со страхом i трепетом до сповiдi. Бiльше тобi, отче, говорити не треба, бо се вже не моє дiло.

Сагайдачний лишив Iвана в церквi i пiшов на майдан.

Пiп приказав зачинити церкву, i розпочалася сповiдь…

Сагайдачному аж навкучилося ждати. Вiн не хотiв, щоб потурнак сам вертав з церкви. Ходив по майдану, зайшов аж до свого куреня, балакав з козаками, а сповiдь не скiнчилася.

Аж вийшов пiп з церкви i прикликав Сагайдачного.

Насеред церкви лежав на помостi, навхрест руки розвiвши, потурнак Iван.

Вiзьми його з собою, пане Конашевичу, а то околiє чоловiк… Такого щирого каяття я ще не бачив…

Сагайдачний нахилився i взяв його за одежу.

- Устань, товаришу, пiдемо обiдати. Господь простив тобi твої грiхи.