Сагайдачний - Андрiй Чайковський

- Перше обговоримо дiло, - заговорив суворо Iбрагiм, - а опiсля гостина.

Паша задрижав, йому здавалося, що шовковий шнурок вже його шию душить.

- Називаєш мене, пашо, витязем з Днiстрового лиману, а я спитаю тебе, чому не подiлив ти зi мною тiєї слави? Ваша милiсть, поступаєш так, що мусиш стягнути на себе гнiв нашого пана i повелителя падишаха. Вiн, свiтло свiтлостей, син сонця, пан цiлого свiту, зiрниця i розум усiх правовiрних, ставляє на важких мiсцях свого безмежного царства своїх урядовцiв не на те, щоб вони ледачiли i не пильнували свого уряду. Ваша милiсть поставлений пашею на тiм важнiм мiсцi головно на те, щоб пильнував i не перепускав шайтанiв-козакiв на море. Перед кiлькома днями вони таки туди перейшли без перешкоди, а ваша милiсть тодi в гаремi женихався. I ти тодi веселився, коли Варна горiла i правовiрних мордовано. I тодi ти, ледачий, не рушився, як приказано тобi вiд мене поспiшати на допомогу пiд лиман. I коли б флот з Хаджi-бея не був впору наспiв, не були би ми тут сьогоднi разом сидiли.

Заки його султанський маєстат о тiм твоїм злочинi довiдається, я iменем падишаха - бодай би Аллах дав йому тисячу лiт прожити - арештую тебе, пашо, i везу в Царгород…

Паша, почувши такi грiзнi слова, одну ясну точку бачив у цьому нещастi, а iменно, що падишах ще того всього не знає, i можна буде вiд бiди вiдкупитись.

- Я винуватий, ваша милiсть, остiльки, що тодi занедужав i повiрив моїм пiдчиненим переїзду пильнувати, а вони цього не зробили, ще нинi прикажу їх повiшати.

- Це, однак, не вменшить шкоди, яку понесла Велика Порта Оттоманська через те недбальство. Обов'язком коменданта є наглядати пiдвладних, i недуга його не виправдає. Я мусив аж з Бургаса гнатися, щоб обиду на невiрних помстити, i сюди трудитися, ваша милiсть, пригадати його обов'язки. Лагодься, пашо, в дорогу, завтра вранцi вiдпливаємо.

- Слава хай буде вашiй милостi, - говорив паша, кланяючись. - Ваше славне iмення буде виписане пламенними буквами у сьомому небi пророка, а на землi останеться вiчна дяка вашiй милостi вiд усього мусульманського свiту.

- Подяка належиться Аллаховi, не менi, але, ваша милiсть, не заговорюй i будь готовий в дорогу, де тебе жде нагорода в постатi шовкового шнурочка.

Iбрагiм устав i хотiв вiдходити. Тодi паша заступив йому дорогу i впав ниць на землю, повзучи до його нiг.

- Не губи мене, ваша милiсть, повiк за тебе молитись буду.

- Молитись - то я сам буду за себе. Молитви негодяїв Аллах не приймає. Менi того мало, а вашiй милостi грозить шнурок…

Паша став стогнати i дрижав, мов у лихорадцi.

- Я винагороджу всi труди вашої милостi, лише не губи мене, а рятуй… я скажу по-нашому: скiльки твої труди цiнуєш?

- Скiльки твоє життя варте?

- Тисячу цехiнiв дам зараз, - каже паша, пiдводячи очi вгору.

- Мало ти цiнуєш своє життя. Коли воно так мало варте, то кращий для тебе шнурок. Я цiную його на п'ятнадцять тисяч.

Паша застогнав.

- Не маю стiльки. Моя позицiя тут не така свiтла, якби се здавалося.

- Не говори! Те, що ти рiчно недоплатиш своїм пiдвладним урядникам Високої Порти та жовнiрам, приносить тобi гарний дохiд. Козаки тобi також досить пiд-платили, заки ти заплющив очi, як перекрадалися…

- Нiчого! Хай мене Аллах вб'є, коли брешу…

- То твоє дiло, а менi таки п'ятнадцять тисяч давай, коли не хочеш за кiлька днiв помандрувати до геджени. Ти подумай, що цi грошi не пiдуть для мене. Треба i великому вiзировi, i султанським достойникам чимало перекинути, щоб дiло зам'яти. Без бакшишу, як знаєш, у нас нiчого не робиться.

- Не можу стiльки, - стогнав паша.

- То надiйся шовкового шнурочка. Вiн такий нiжненький, що шиї тобi не подряпає.

- Змилуйся, не губи мене, дам десять…

- Нi одного менше, я знаю, хто скiльки вартий, знаю наших людей.

- Дам дванадцять…

- Торгуєшся, мов за козу на базарi. Або давай зараз, а нi, то тебе беру на корабель, - говорив потурнак грiзно,

- Аллах, хай буде менi ласкавий, - простогнав паша, встаючи з землi. Узяв ключ i пiшов до скринi, що тут стояла, i став вибирати грошi з мiшечками.

Iбрагiм прикликав одного з своїх людей i приказав по-турецьки перечислити грошi та винести на корабель.

- Це його милiсть дає до Високої Порти зiбрану дань; берегти менi цього скарбу добре, - каже Iбрагiм до переодягнених козакiв.

Козак вклонився по-турецькому i мовчки вийшов з грiшми.

- От бачиш, що можеш, - каже Iбрагiм, як козак вiдiйшов. - Коби лише добра воля. З тими грiшми прийдеться менi легше твоє дiло в Царгородi придавити. Моє слово теж багато заважить. Для твого заспокоєння я подам звiт, що я тебе на пiдмогу зовсiм не кликав.

Але я ще мушу заслужитися, бо я не хочу остатись на мiсцi, а пiти вище. Отож, коли тебе не потребую вже вести в Царгород, то я загадав ще одним дiлом для Високої Порти прислужитися. Тепер, коли поталанило знищити козацький флот, хочу доконати решти. Знаю вiд бранцiв, що на Варну пiшли майже всi козацькi сили. На Сiчi осталось трохи. Тепер найкраща пора пiти Днiпровим лиманом на Сiч i задавити решту. До помочi прикличу татар. Висилаю зараз гiнця до перекопського мурзи, щоб зiбрав усi сили, якi має, i йшов до мене. А коли Аллах допоможе менi у цьому благородному дiлi, - потурнак пiдвiв очi вгору i так завернув, що аж бiлки попiдходили, - тодi не мине мене ласка падишаха i вiзирство.

Паша дививсь на нього з великою злiстю i побажав йому зломання шиї на першому ступнi.

- Тепер слухай мене, пашо! Давай менi всi твої, судна, якi маєш, пiд мої прикази. Менi треба бiльшої сили на кожний припадок… Козаки множаться, мов саранча, i не знаю, скiльки їх тепер на Сiчi може бути…

- Я, ваша милiсть, суден дати не можу, без приказу з Царгорода…

- Нi? - крикнув люто потурнак. - Так, добре. Я завертаю до Царгорода, як задумав перше, але i тебе повезу в кайданах.

- А мої грошi?

- Чи тобi заложило, що не чув, що тi грошi - то дань, яку ти для Великої Порти зiбрав i вiдсилаєш? Я говорив голосно до мого пiдчиненого, i вiн це засвiдкує, де буде треба, коли б тобi захотiлось мене оклеветати. Ти не з дурним граєш…

Паша побачив, що цього диявола не перехитрить.

- Хай станеться воля Аллаха, бери, ваша милiсть, судна, яких тобi треба…

- От бачиш! Та цього мало. На суднах щоб була гармата, мунiцiя i добра обслуга… Усе має бути ще сьогоднi готове до вiдпливу, завтра дуже рано рушаємо. Прикажи поспускати поперечнi ланцюги з води, щоб завтра не гаятись…

- Там ланцюгiв нема…

- Так?! То ти навiть i цього не зробив, що з Царгорода строго було наказано? Вибачай, але таке недбальство мусить бути окремо покаране. Докинь, серце, ще п'ять тисяч, а то нiчого з того не буде… Ти, певно, ланцюги попродав, бо я знаю, що вони тут були.

- Пропав я, - застогнав паша, - тепер-то вже менше маю, Як убогий дервiш…

- Ти ще доробишся. Краще бути на часок убогим, мов дервiш, чим повиснути. Давай грошi…

Паша пiшов до скринi хитаючись, мов п'яний; грошi перебрав потурнак i сховав при собi.

- Тепер, коли ми знову приятелями, так звели принести свiжої кави i чубук. Тепер погостимось.

"А щоб ти подавився тiєю кавою, щоб тобi внутренностi спалила", - проклинав паша в душi, плескаючи в долонi на службу.

Потурнак курив чубук i попивав каву.

"То розбiйник, шайтан, гiявр, щоб тебе огонь геджени спалив за життя, щоб тебе чорт узяв у тiм походi, щоб ти пророка не побачив, щоб тебе козаки на кiл посадили, щоб перед тобою райськi ворота нiколи не вiдчинилися! Шельма, обдер мене зi шкiри. Вiн, либонь, з султанського двора, бо лише вони так знають лупити", - думав собi паша.

- Ваша милiсть зводять менi посвiдчити на письмi, що я видав судна на ваш приказ.

- Дiстанеш. До побачення! Вступлю до тебе, вертаючи з походу, i привезу тобi в подарунок який десяток здорових бранцiв…

- Ваша милiсть не зволили заночувати пiд кришею свого невольника?

- Нi. У вашої милостi надто м'яко i вигiдно, боюсь, щоб не заспати… впрочiм, ватажок повинен ночувати мiж своїм вiйськом. Прощай…

Паша вивiв його з почестю i поклонами до ворiт конаку.

Потiм прикликав своїх пiдручних i видав їм потрiбнi прикази.

Коли вже був сам, вдарив себе рукою по лобу i каже:

- От дурень з мене! Нащо було давати грошi зараз? Вiн, певно, з цього походу не верне i в'язи собi скрутить. - Паша бажав йому цього з цiлого серця.

По виданню приказiв Iбрагiм став отаманом Очакiвського флоту.

Ввiйшов на корабель i стрiвся зараз з Сагайдачним, та розповiв йому все. Сагайдачний не мiг з дива вийти над проворнiстю потурнака.

- Це, безперечно, твоє золото, - каже Сагайдачний.

- Так, воно менi потрiбне. Завезу на Сiч i окуплюся козакам, щоб менi простили. Двадцять тисяч турецьких золотих цехiнiв - то вже гостинець гарний.

- Ти вже окупився тим, що зробив для козацтва дотепер.

- Очакiвський флот тепер, отамане, пiд моєю владою. У лиманi я все потоплю, мов котенят. Тобi, отамане, не можна поки що на помiст показуватися. Ти лише, як смеркнеться, пiшли тихцем, щоб вночi перейшли попiд Очакiв, поки ми тут дорогу з пристанi загатили. Ланцюгiв нема. За це заплатив менi паша окремо п'ять тисяч.