Категории
Самые читаемые
PochitayKnigi » Проза » Классическая проза » Сагайдачний - Андрiй Чайковський

Сагайдачний - Андрiй Чайковський

Читать онлайн Сагайдачний - Андрiй Чайковський

Шрифт:

-
+

Интервал:

-
+

Закладка:

Сделать
1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 112
Перейти на страницу:

- Я того всього не знаю, який вiн для церкви, але його браток - то поганець, який не варт козаком називатися, i тому я про нiякого Наливайка чути не хочу.

- Я би таки рад, щоби зачинати з богом.

- I я того хочу, а хiба нема попа крiм Наливайка? Та про те ще час говорити, церква ще не готова.

- Як не готова?

- А образи де? А iконостас? А дзвони? Навiть кадильницi не придбав… Я гадаю так. У мене є в Уманi - до Уманi ближче нам, як до Острога, - знакомий пiп, Юрко Книш, гарний чоловiк, i гарно спiває. До нього напиши вiд мене листа, щоб або готових образiв нам купив, або вишукав богомаза, який би нам всi образи до церкви вималював, якi треба, та щоби роздивився за всею потребою. Та це зараз не зробиться, тої роботи буде на цiлу зиму. Отож з твоїм святом треба пiдождати на рiк.

Петро схопився за голову:

- Хiба ж тi бранцi будуть зимувати в редутi? Що з нашої редути станеться? Треба буде в стодолi печi поставляти, бо померзнуть. А де ж зложити хлiб?

- Чого ти так розкудкудакався, Петре? Забери собi їх хоч би зараз на слободу, а з попом то вiдложим справу на рiк…

Нiчого було говорити, коли не можна iнакше. Сотник прийшов у свiтлицю, як приступив до нього старий Максим з козаком Ониськом. Максим каже:

- Прийшли ми, пане сотнику, прохати, щоби ти нас пустив звiдсiля, за хлiб та сiль дякуємо.

- А ви куди?

- На Сiч йдемо або свiт за очi…

- Що вам сталося? Так мене покидаєте? Чому?

- Вибач, пане сотнику, за слово. У твоїй редутi завелось таке, що сором козаковi тут пробувати. Говорилося, що Чубiвка - то мала Сiч, i сiчовий закон тут є. I так воно тут було, поки чорт бабiв не наслав. Тепер тут не Сiч, а бабський кагал. Козаки нiвечаться, бабiють, мiсто козацького ремесла вчитися, вони воркують, мов голуби, з дiвками, а старий Касян дiтей няньчить…

- Та хiба ж ви не бачите, що всi тi люде пiдуть у село жити, а тут заведеться старий сiчовий порядок?

- Бодай так пси траву пасли! Хлопцi забiгати будуть на село до дiвчат, нiкому буде в редутi службу робити. Зле ти, пане сотнику, дiло обдумав, нам того не треба було.

- Пождiть ще зо два днi. Я обдумаю дiло ще iнакше.

- Нiчого не продумаєш. Один вихiд: вiдiгнати слобожан куди-iнде.

Сотник узявся за голову. Справдi, старшi козаки, по примiру Максима, порозлiтаються, останеться сама молодь, а тiй все зелено в головi.

Сотник покликав Касяна:

- Що будемо робити, старий товаришу? Ми собi бiду напитали, козаки старшi ремствують i втiкати збираються вiд нас. Ось тiльки що Максим з Ониськом подякували за хлiб та сiль.

- Хай iдуть з богом, я вiдсiля не рушуся i моїх сирiток вiд себе не дам; а коли на те, то я для себе беру одну хату й зимовиком заживу. Вже пора дати старим костям одпочити.

- Маєш, бабо, книш! Ось вигадав! А хто ж у редутi осавулом буде?

- А хоч би й той Петро. Чом же не козак? Усьому дасть раду.

Якраз надiйшов Петро.

- Петре, чи ти знаєш, що козаки перед бабами за Запорожжя втiкають? Ось Максим нагородив менi сiм мiхiв полови.

- Боже мiй! Та зараз нинi забираю всiх слобожан на село.

- Вiн каже, що хлопцi до дiвчат забiгатимуть, а в редутi собаки сторожити будуть. Нещаслива година. На що я на таке свiй дозвiл дав?

- Пане сотнику, таке можуть говорити старi дiди, яким заздро, що нiяка дiвчина їх не хоче. Але свiт для молодих. Коли б свiт так робив, то би рiд людський мусив загинути. А як господь говорив до наших прародителiв: "Ростiте i множiтеся, iсполняйте землю…"

- Але через бабу й Адам в раю не вдержався, -' докинув Максим, що збоку прислухався тiй розмовi.

- А господь казав ще iнакше, - говорив Петро - "Не добре єсть чоловiку єдиному бути, сотворiм єму человiчицу".

- До чорта зi всiма чоловiчицями, тьфу, - сказав Максим i хотiв вiдходити.

- Пождiть, дядьку Максиме, ще одне слово. Правда, що на Сiчi жiнкам пiд карою смертi не можна жити, бо такий закон.

- Сам це добре знаю, тому тут не хочу з бабами жити.

- Але ти, дядьку Максиме, старий запорожець, i знаєш, що на Запорожжi, поза Сiччю, живуть жонатi козаки й хазяйнують, а коли кошовий закличе, то кожний вилазить iз запiчка, хапає за шаблю i - знову козак, ще може завзятiший, чим той нежонатий, бо вiн стає в оборонi своєї небоги та дiточок, правда, що так?

- Ну i що з того?

- Чому ж би в нас такого не мало бути? Тут, у редутi, то наша Сiч, а там, за редутою, то наше село. А те, щоби молодi козаки не нiвечилися, на це в рада; закон. Не вiльно виходити, та й годi. А хто не послухає закону, то зробиться з ним те, що й на Запорожжi. Не бiйсь, у старого Касяна тверда рука.

- Нi, синку, - каже Касян, - твоя рука твердiша, i я саме говорив сотниковi, щоби тебе на моєму мiсцi поставив. Менi вже час спочити та за пiччю галушки жувати.

- Таки так, Петре, й буде. Тебе роблю осавулом у нашiй Сiчi. Порядкування села передай твоєму побратимовi Марковi, а ти заводи тут порядок, як знаєш

- Це для мене велика честь по старiм козарлюзi Касяновi тут осавулувати, та я ще замолодий.

- Пiшла би я, та боюся, - говорив Касян, - не вiдмовляйся, тебе Ще кошовим не вибирають, а слухай, що старшi говорять.

Петро став осавулом у Чубовiй редутi. Проголосив це сотник усiм, що зiбралися обiдати. До них говорив Петро:

- За вас, товаришi, я життя положу, але хто мене не послухає, то далебi так випарю, що йому бiс присниться. У цю недiлю вiдправимо молебень, i всi слобо-жане пiдуть жити на своє хазяйство. Пан сотник дасть кожному по коровi i хлiба стiльки, щоби перезимував, а про все iнше треба самому промишляти. Кожний дiстане i зброю. У вiльних хвилях вiд роботи, коли сурма на валах редути заграє, кожний козак приходить сюди узброєний. Хто би не прийшов, а не виправдався, буде строго покараний. А кому ця кара i раз, i другий не поможе, тодi зi слободи проженемо на чотири вiтри. Жiнкам до редути пiд карою смертi приходити невiльно. Село має собi вибрати свого старшину, котрого всi мають слухати. Того має кожний триматися, що я тут проголосив, такий буде наш закон козацький. Розумiли?

- Добре, того будемо держатися.

- Пам'ятайте, що пан сотник не для примхи так наказує, лише для вашого добра. Пiд боком орда сидить. Якби не було тут порядку, то вас усiх забере, як кури з-пiд стрiхи, i в ясир пожене. Тепер кожний приступай, хто вибрав собi дружину, хай тебе запишу у реєстр.

Слобожане стали оглядатися, а за хвилю приступали парами, хто з дiвчиною, а хто з молодицею.

Надiйшла одна така пара: молодий хлопець, якихось вiсiмнадцять лiт зi старшою молодицею, лiт понад сорок. Всi стали смiятися, а Петро, оглянувши їх, каже;

- Ти, Климе, хочеш з нею жити?

- Так.

- Пiдожди, я тебе зараз звiнчаю. Петро вхопив хлопця за пошиття i став з цiлої сили парити прутом та по кожнiм ударi приговорював:

- Беру собi тебе за жiнку, а iж тебе не опущу. Ось тобi, жовтодзюбий ледаре, ось маєш. Мамине молоко з-пiд носа не висохло, а вiн женився би! Тепер, княгине, прочитаю тобi шлюб… - Iз бабою зробив те саме. - Недавно тебе з татарського пута ослобонили, а ти будеш менi хлопця-молокососа баламутити… Тепер рушай. А того ледаря замкнути ще на добу до льоху о хлiбi й водi…

Усi страшно смiялися, а сотник на рундуку аж присiдав зi смiху.

Максим каже до Ониська:

- А що, товаришу, йдемо?

- Нi, лишiмся, той дасть собi раду, i буде порядок. Такого не сором i старому слухати.

I справдi, вiдтепер настав порядок, якого давно тут не було. Слобожане пiшли на село жити. Кожний порався пiд зиму в хатi й коло хати дороблював, чого йому не ставало.

Петро часто скликував слобожан у редуту, i тут зарядив вправи вiйськовi. Першого, що спiзнився, вибив. Показалося, що Петро строгiший був, чим Касян. А мимо того всi його любили, бо й порядкувати любив, i оповiв щось цiкавого, i на бандурi заграв та заспiвав.

Сотник послав з листом до Уманi по образи й за те заплатив червiнцями. Попа Юрка Книша замовлено заздалегiдь, щоби приїхав посвятити церкву, коли буде готова, i повiнчати слобожан. Коли це буде, сотник опiсля дасть йому знати.

Вже було по весняних роботах, як Петро скомпонував таке письмо до отця Юрка Книша:

"Ваша милость, благочинний отче!

Я, товаришь славного сечового Запорожского войска i наказний сотникъ Иванъ Чубi на козацкой редутЬ тогож имене надь рiкою Сенюхою положеной, упорядковавши на способъ козацкiй запорожскiй слободу Чубiвку, прошу со всемъ товариствомъ вашу милость прибыти къ намъ й посвятити нашi новосозиданый храмъ божий Пресвятыя Покрове во славу Господню и на пользу хрещеному православному народу, а ижъ у нас въ реченой слободЬ много люда жиетъ въ безбрачномъ сожитiю, ибо священника не было доселЬ, то жиченiемъ нашимъ бы било пры томъ то торжествЬ, тоже и бракосочитанiе учинити соблазны избЬженiя ради. Такожде было бы желанiемъ нашемъ приобрЬсти нам попа-священнослужителя, который бы здесь свою парохiю имЬ л и для насъ богослуженiе еженедЬльно и по праздникамъ господнимъ служилъ.

Вашой милости покорный слуга и приятель Иван Чубъ сотникъ власною рукою и осаулъ Петрi Конашевичъ".

Листа того повiз вiддiл козакiв, забравши з собою два вози, навантаженi всяким добром для протопопа Книша.

1 ... 31 32 33 34 35 36 37 38 39 ... 112
Перейти на страницу:
Тут вы можете бесплатно читать книгу Сагайдачний - Андрiй Чайковський.
Комментарии